Розділ «Книга третя Буря»

— Їржику, ти добре знаєш дорогу, поглядай, щоб не змилити. Поїдемо на Кончіни, а звідтам на Строужне. На тобі віжки, Лідко, і правуй, як Їржик казатиме. Пильнуйте дороги, назад не оглядайтеся. Понахиляйте голови, сядь ближче до Їржика, попригинайтеся. Стережіться!

— А ви ж як, дядечку? — спитав Їржик.

— Мовчи, слухай, що кажуть! — гримнув Балтазар.

Виморені важкою дорогою коні вже йшли ступою.

— Піджени коней, Лідко!

— Вони вже не можуть.

— Ех, Лейтен, Лейтен... Уже ж більше двадцяти років минуло! — промурмотів старий драгун і гукнув: — Ану, Медушко! Медушко!

Стара, вірна коняка знову пустилася ристю. І саме вчасно, бо один верхівець уже під’їхав так близько, що на санях почули його окрик:

— Стійте!

Ніхто не обізвався. Їржик почув тільки, як іззаду щось клацнуло. Балтазар звів курок пістоля; брязнула об сани шабля, й знов стало тихо, тільки рипіли полозки та свистів вітер, припорошуючи коней і людей дрібним снігом. Балтазарове обличчя вже почервоніло від холоду, сніг налип на густих бровах. Спершися спиною об короб саней, він не зводив очей із погоні. Гусари ще й ще раз закричали: «Стійте!» Передній був уже близько.

— Піджени коней, Лідко! Медушко! Вйо, Медушко!

Та в цю ж мить ударив постріл, і підпряжний кінь став падати. Ще не звалився він на сніг, як загримів другий постріл — цього разу з саней. Гусарів кінь зіп’явся дибки й упав, придавивши собою верхівця. Балтазар умить зіскочив із саней, вихопив шаблю, перетяв посторонки і, ставши знову на полоз, скомандував:

— Їдьмо!

Медушка лишилася сама, однак тягла, скільки ставало сили. Сани, звісно, вже не летіли так, як перше, і гусар швидко наздоганяв їх. Чути було, як він покрикує, підганяючи коня. От він підняв пістоля, розітнувся постріл. Куля свиснула над саньми, пролетіла Балтазарові біля вуха. Лідушка здригнулась і притулилася до Їржика.

— Пробі, дядечку! — скрикнув Їржик. Прикра то була хвилина для нього — гнутися безпорадно й тільки дивитись, як старий вояк самовіддано боронить його та Лідку.

Вдарив другий постріл, за ним іще один. Другий не влучив, третій був Балтазарів. Гусарин якось тіпнувся, нахиливсь набік і злетів з коня. Кінь спинився над ним.

— Ці нам уже не страшні. Але ж їздці добрі, чортяки!

— Дядечку, а вас не вцілили? — поквапно спитали в один голос Їржик і Лідка.

— Поки що ні, дітки, але де той третій... Їх же троє було.

— Він подався полем навперейми; певно, десь застряг.