Розділ «Книга третя Буря»

— І не подумаю,— відповів одважний війт. — Ніякого беззаконня я не чинив, грамота у мене в руках. Вони, певне, просто бояться дальшої колотнечі. Але Уждянові тут лишатися небезпечно: він же їм оконома застрелив, цього йому не подарують. Піду на «Скелю».

13. Salva guardia в останньому бою

Балтазар глибоко замислився, взнавши, що до замка прибули гусари. Коли війт оголосив йому наказ, старий драгун вилаявся:

— Отак-то вони дотримують слова!

Їржикові й Лідці він не сказав нічого.

Рана молодого Скалака була досить небезпечна: тут ізнову придався досвід старої Бартоньової. Онука її дбайливо доглядала свого нареченого, сиділа біля нього ночами, сповнена тривоги й ніжності. Як і давніше, похмурими зимовими днями й довгими вечорами читала слабому братську біблію. Підсідав до них і господар, як перше, однак видно було, що він не чує Лідчиного читання: неспокійні думи обсідали його. Чутки про бурю, яка розбуялася в краї, доходили й на «Скелю».

Невдовзі завітав до них якось над обід Рихетський. Усі радо привітали його, тільки Балтазар здогадався, що ртинський війт прийшов неспроста. У коморі Нівлт поділився з господарем своїми побоюваннями.

— Вам не простять, і Їржикові теж ні. Мусите рятуватись.

— Але ж куди? Та ще з пораненим?

— Пане-брате, тут ідеться про голову!

Балтазар, подумавши трохи, відповів:

— Ваша правда... Спасибі вам, що не забули про мене. Я й сам побоювався, але не думав, щоб так зле обернулось діло. Адже ж він перший стріляв, я тільки боронився...

— На це ніхто не зважить; скажуть, забив умисне, та й усе.

— Та мені про себе байдуже, от дівчини та парубка шкода...

— Та невже ж вам хочеться, щоб ваша сива голова гойдалася на шибениці?

— На шибениці...— буркнув драгун.

Коли Рихетський попрощався, господар трохи провів його.

— А ви й самі побереглися б, Нівлте, вам теж не подарують.

— За мене не турбуйтеся, рятуйте себе. Бувайте здорові.

— Щасти вам боже. Вітайте там ваших та сусідів.