Розділ «Книга третя Буря»

За чверть години вони були вже в селі.

— Ото скраю, то Галінина хата.

Лідка спинила сани перед ворітьми. За хвилину вони зарипіли, й утікачі в’їхали в двір. Урятувались!

14. На чужині. Повернення

Кладське графство за тих часів було куди більш чеським, ніж тепер. То вже пізніш тверда рука прусської влади викоренила там чеську мову так, що її можна було почути лиш у кількох селах біля самого кордону нашого королівства, де вона збереглась попри всі утиски. Одним із тих невеличких гірських сіл і є Строужне, що лежить при підніжжі скелястої гори з подовгастою вершиною. Гора та — Бор — заввишки майже тисячу метрів. До неї прилягає ще одна, менша, з невеличкою полонинкою на вершку, немов велетенська крута сходина до кам’янистого Бору. На тій полонині між сірими пісковиковими скелями стоїть кілька вбогих хаток — сільце Буковіна. Строужне лежить у западині, над ним здіймається крутий Бор, довкола менші гори, порослі густим лісом. Гарний то куточок навесні та влітку...

Мешканці села переважно євангелічної віри. Родина Скалаків мала серед них не одного доброго приятеля. Одним із них був і Якуб Галіна, до якого приїхали Балтазар з Лідкою та Їржиком. Він прийняв їх по-братському і подбав про поранених, скільки стало змоги. Балтазара негайно перев’язали; рана його була глибока, небезпечна.

— Смертельна,— тихо сказав Уждян Галіні.

Їржикова рана теж роз’ятрилася.

Вітер до ранку втих, сніг перестав іти. Перший промінь пізнього зимового сонця, проникнувши до Галіниної хати, освітив невеселу картину. На ліжку, важко дихаючи, землистий на виду, лежав старий Salva guardia, в кутку стояв, низько схиливши голову, смутний Їржик, а біля дядечкової постелі сиділа Лідушка. Глибоке страждання відбивалося на її зблідлому обличчі.

Галіна, підійшовши до раненого, нахилився, щоб почути його голос.

— Тут вони не будуть зовсім безпечні, перепровадь їх кудись далі в гори. Хай тільки побудуть тут, поки я живий, мені, мабуть, уже недовго лишилось, а без них не хотілося б умирати...

Говорив він тихо, але твердо, не стогнав, не скаржився. Трохи перегодя спитав про Медушку.

— Не їсть нічого, стоїть невесела, голову понурила.

— Так, так... Уже одслужила своє.

Напередодні, коли вони з такою мукою дісталися сюди і коняку вже одводили до стайні, Балтазар підійшов і погладив її. Медушка глухо заіржала. Більше він її не бачив. Так попрощався старий драгун із своєю вірною конячкою.

На біду, ніде було знайти Уждянові лікаря. За кордоном, у Чехії, жив недалеко цирульник, та посилати по нього було небезпечно; інший мешкав надто далеко, як на зимове бездоріжжя. Та й старий драгун не велів нікого кликати:

— Я знаю, ніхто вже мені не поможе.

Лідка не відходила від нього.

Надвечір йому погіршало.

— Під шістдесят чоловікові, навряд чи виживе...— сказав надворі Галіна своїй дружині.