Розділ «Книга третя Буря»

Вони міцно стисли один одному руку. Не знали, що це востаннє...

Задуманий вернувся Балтазар додому. Сіли обідати; чекали тільки Ванєка, що поліз на горище скинути сіна. Раптом на сходах почулись його кроки, незвичайно квапливі. Балтазар вибіг у сіни.

— Господарю,— швидко мовив Ванєк,— гусари їдуть. Певне, до нас. Я з горища у віконечко побачив, уже під горою.

— Під горою? А скільки їх? — поквапно перепитав господар.

— Не добрав як слід. Душ шість.

— Біжи витягай сани, запрягай Медушку та Ворону, живо! — рішуче, громовим голосом звелів Балтазар. Де й поділася задума з його обличчя: проворно, мов юнак, вбіг він у хату.

— Лідко! Вбирайся, треба тікати. Винеси повстину й кожух для Їржика, він поїде з нами. Вартонько, вберись і ти, та скоренько!

Дівчина зблідла. Від ляку вона не могла з місця зрушити.

— Роби, що кажуть, не питай! — крикнув Уждян.

Лідка машинально послухалася.

— Що там скоїлось, дядьку Балтазаре? — озвався здивований Їржик.

— Гусари їдуть, хочуть нас схопити,— відповів Балтазар, надягаючи плащ. Потім припнув шаблю і набив обидва пістолі.

Вартонька зовсім очманіла від страху.

— Мати божа! — голосила вона.— Що ж це буде!

— Вбирайся! — гримнув на неї Балтазар. Він знову був вояком, командував.

Лідка, почувши, що їм загрожує, зразу подолала свій ляк. Їржика й дядечка мали схопити, забрати! Де й узялася снага в дівчини: вона вмить одяглася сама, тоді помогла вбратися бабусі.

— Лідушко, біблію візьми! — нагадав Їржик. Дівчина винесла книгу. Надворі вже чекав Ванєк.

— А, бодай йому з тією раною... І помогти вам не можу,— бідкався Їржик.

— Зіпрись на мене, о, отак...— Уждян вивів його й посадив на сани. Бартоньову вмостили біля нього.

— Ти, Ванєку, втечи та сховайся де-небудь, бо сани вже повні.