Розділ «Книга третя Буря»

3. Почувши дзвін на сполох, хай усі сходяться на цей знак.

4. Хто покине свою оселю й сховається, того грабувати й палити».

На Поличчині ті грамотки розповсюджував Достал.

— Гей, на панів! — уже кричав дехто.

— Господи, до чого воно йдеться?..— жахалися полохливіші та жінки.

— Підемо добувати указа з золотим підписом! — гомоніли люди, маючи на увазі справжній указ, котрий нібито цісарева підписала золотом.— Урвалася панщина!

І знову бриніли цимбали, а Їржик співав:

Хліборобе, годі терпіти,

Годувати п’явок неситих!

Клепай косу, ціп візьми,

Панське кодло розжени!

Так кінчалася його пісня. Личину свою він уже міг скинути.

Наче на крилах летів «Сільський отченаш» із новим кінцем од села до села. Люди кидали роботу, вже й за чарку бралися на радощах:

— Агей, браття! Вільні будемо!

Гроза мала вдарити одразу, несподівано, впасти на панів зненацька. Однак утаїти всього не можна було, чутки дійшли й до замка, наробивши там переполоху.

Ошелешений управитель одно повторював: «Лайдак! Лайдаки!» — та шукав очима Лашека, котрий сидів у передпокої канцелярії на горезвісній лаві, з ліщиновою різкою при боці. Тепер уже не можна було звеліти йому: «Лашек, неси лаву!» Тепер треба було б більше таких Лашеків, та й не з різками. Гнів душив пана управителя.

В цю хвилину до канцелярії, підлесливо зігнувшись, увійшов слатінський війт. Пом’явшись та покліпавши своїми сірими очима, він почав доповідати. Хитрун говорив не навпростець, а все манівцями. Зраділий управитель нетерпляче допитувався, а зрозумівши, чого хоче Ржегак, пообіцяв зменшити йому панщину, а то й зовсім звільнити від неї його господарство. Тоді зрадник відкрив усе й поклав на стіл грамотку, що їх безліч ходило по окрузі. Управитель, почувши, що там пишеться, збілів.

— Це заколот, ребелія!

І забігав по канцелярії.

— А коли мають почати? — спитав він, раптово спинившись перед Ржегаком.