Розділ «Книга третя Буря»

— Принаймні один чоловік із кожного двору,— запропонував Нівлт. Це схвалили одностайно.

— Любі сусідоньки, воно-то річ добра,— сказав війт із Жернова, шкрябаючи за вухом,— і я на все згоден, але що, як пани не захочуть із нами говорити та викличуть із Градця військо на нас: адже ж це, по правді кажучи, бунт!

— Який же то бунт — свого домагатися? — заперечив молодий Скалак.— Хіба ми не такі самі люди, як і пани? Довіку, чи що, гнути на них спину?

— І худоба борониться, як її б’ють,— додав Нівлт.

— А до того ж іще хто зна, як воно вийшло з тим указом! — вів далі Їржик.— Ви ж усі добре пам’ятаєте, що при дворі у Відні хотіли скасувати панщину, та пани перешкодили, а найбільше наш. Так говорилося; однак цей указ дещо полегшує. А нащо б їм поступатися, якби їхня взяла? Та ще й оте «домовлятися»! Я хлопчисько проти вас, люди, ви досвідніші; але й вам, гадаю, це дивним здалося. Це указ не справжній, цісар запевне підписав щось інше, а десь там, по канцеляріях, його втаїли й дали нам оце от натомість. І цим ми вдовольнимось?

Якусь хвилину панувала тиша; всі дивились на юнака, що, стоячи посеред хати, держав у високо піднятій руці «регулятивум». Достал і Рихетський кивали головами. Знявся гомін, потім справжній гамір:

— Правду каже!

— Добре сказав!

— Мені теж так здалося! — лунало в світлиці.

Слово забрав Рихетський. Він сказав, що ніхто не хоче бунту й це ніякий не бунт. Вони ж не збираються грабувати, плюндрувати та вбивати, а тільки домагаючись свого права; не хочуть нікого кривдити, але й свого не попустять. Потім додав, що таке діється не лише на Находщині, а й повсюди.

Насеред хати вийшов Достал, почав розповідати, що робиться на Поличчині та Броумовщині, потім закликав об’єднатися. Усі радо пристали на це. Нівлт запропонував, щоб кожен війт у своєму селі переповів сказане тут; людей переконати неважко буде. Умовилися й щодо знаку. Про час трохи посперечалися. Їржик вимагав починати якомога скоріше, негайно. Більшість поважних війтів не погоджувались із ним; до них пристав і Рихетський. Домовилися, що зберуться тут іще раз.

— Авжеж, збиратимемось тут, де ще є спосібніше місце! Тут буде наш штаб,— докинув молодий збечницький війт.

— Еге, штаб! А Рихетський — наш генерал! — гукнув поржицький.

— Генерал! Генерал! — закричали захоплені селяни.

— Гаразд, сусідоньки, але ви повинні мені помагати, а найперш оці-о.— Рихетський узяв за руки Достала та Їржика, що стояли обіч нього.

— Помагатимемо! Помагатимемо! —.загули всі.

— Бог нам поможе! Наша річ свята, справедлива!

Раптом навстіж розчинилися двері, й на порозі став червоний од швидкої ходи Балтазар Уждян. Радісний гомін привітав старого вояка, котрого всі любили. Рихетський та Їржик підбігли до нього.

— Все раду радите! — вигукнув Балтазар.— Облиште вже балачки та підемо, я вас поведу! Доки ми будемо радитися! Я знаю одну раду: вдарити на них, поки нас не задушили, не виморили!

— Що сталося? — навперебій питали його.