Розділ «Книга третя Буря»

— А як?

— Те вже полиште на мене, пізніше взнаєте. А тепер зоставайтеся здорові; вже вечоріє, а до Плговського двора не близенький світ. Лідки не дам і на макове зерня скривдити, або ж...— блиснувши очима, він погрозливо підняв кулак.

Потім квапливо вийшов.

10. Сирітська служба. Початок

Хоч настала осінь, та князь Пікколоміні не від’їхав, як звичайно, в столицю. Бо цього року він приїхав до замка пізно, недужий, стомлений. Тут, у тихому гірському куточку, він помалу відпочив і, набравшися сили, вирішив по змозі зажити сільських утіх. Збирався строїти великі лови, розіслав запрошення всій околишній шляхті.

Йосиф-Парілле Пікколоміні встав пізно, мало не опівдні. Він щойно відставив чашку, з якої сьорбав шоколад, коли йому доповіли, що прийшов його колишній камердинер, нині плговський економ. Князь звелів негайно впустити його і, спитавши про те, про се, промовив зрештою:

— Ну, що там нового?

Він знав, що економ запевне прийшов із якоюсь новинкою.

Колишній камердинер розповів, як випадково дізнався, що то за дівчина, котру ясновельможний пай, коли його ласка пригадати, спіткав на вловах три роки тому, і сказав, що та дівчина тепер у нього. Князь здивовано глянув на економа; той додав іще, яким побитом заволодів нею та що мав на те повне право, і дозволив собі зауважити, що баба тієї дівчини або господар «Скелі», певне, будуть вимагати, аби її відпустили, і, може, прийдуть до самого ясновельможного пана.

— А вона така сама гарна, як і тоді? — спитав Пікколоміні.

— Мабуть, іще гарніша, ясний пане, справжня троянда у повному розквіті.

— Ну, гаразд, нехай приходять, — усміхнувся князь.— Тільки нагадаєш мені про неї пізніше, аж по вловах, розумієш?

Тим часом на подвір’я замка вкотилося з грюкотом кілька карет. До найбільшої, найпишнішої збіглися двораки й помогли висісти двом дамам. Одна з них була стара, поважна, з холодним гордовитим лицем, друга молода і вродлива. Це була сестра князя Пікколоміні, котра приїхала з своєю тітусею із столиці. Вона прибула на забави раніш, ніж обіцяла, бажаючи зробити сюрприз братові та невістці, молодій княгині.

В ту ж хвилину примчав до замка верховий гонець із крайового міста Градця-на-Лабі. Зіскочивши з умиленого коня, він побіг просто до канцелярії й там віддав управителеві якийсь пакунок. Управитель, розпечатавши його, знайшов там цілу пачку паперів, видрукованих у формі указу. Взявши верхній, він пильно, здивовано подивився на нього, потім безтямно обвів поглядом писарів і швидко перебіг друковані рядки. Видно було, що їхній зміст дуже вразив його. Управитель кинув злощасний папір на стіл і кілька хвилин ходив по канцелярії, сиплючи прокльони. А втихомирившись, узяв папір і пішов до князя, котрий допіру вернувся від своїх гостей у вельми веселому настрої.

— Що несете?— милостиво спитав він управителя.

Той мовчки, низько вклонившись, подав молоденькому панові щойно одержаний папір. Блідувате князеве обличчя спохмурніло; дочитавши, він поклав папір на стіл.

— Що накажете робити, ясновельможний пане?

— Приходьте завтра! — нашвидку відбув його князь.

Управитель пішов.

У канцелярії тим часом писарі переглянули одержані папери; вони були всі однакові, одного змісту, більша частина надрукована чеською мовою. То був розісланий місцевою владою «регулятивум», чи то інструкція, про тимчасовий порядок відбування підданських повинностей. Розмір тяглової панщини лишався майже такий самий, але піша була зменшена наполовину.