Розділ «Книга третя Буря»

Старенька, побачивши господаря, заридала:

— Нема її! Нема!

— Кого? Лідки? — квапливо спитали обидва.

— Лідки,— простогнала стара.— Забрали її!

— Як то забрали? — вигукнув Салакварда.— Годі ревти, розкажи, що сталося! — звелів він бабі.

Та Бартоньова ще довго не могла здобутися на слово. Нарешті розповіла: по обіді Ванєк пішов до села, а Лідка сиділа надворі під липами. Тут підійшли якісь два чужих чоловіки, один наче дозорець, і звеліли Лідці йти за ними на фільварок.

— Дівчина втекла до світлиці, не давалася їм, і я її боронила, та ті гицлі затялись на своєму — мовляв, Лідка сирота, батька-матері не має й до повноліття належить панові. Я не давала дівчини, то мене як турнули осюди в куток, я вже й устати не могла, мусила дивитись, як мою Лідку забрали та повели до двора служити. Боже мій, боже! — знову заголосила стара.

Балтазар і Їржик ужахнулися. Старий драгун у гніві почав бігати по світлиці та лаятись. Потім, раптово спинившись, вигукнув:

— Де той Ванєк? Хай сідлає Медушку. Я їм покажу, чия це дівка.

— Куди ви хочете, дядьку? — спитав Їржик, що стояв із нахмуреним чолом.

— Як то куди? Куди ж, як не до двора? Заберу назад Лідушку, хоч би й...

— Дядьку Балтазаре, я теж був зразу про це подумав, але цього не можна.

— Добрий мені зух, а ще її...

Їржик, хоч і дуже схвильований тієї пригодою, все-таки не стратив здорового глузду. Він почав доводити Балтазарові, що в дворі з нього тільки посміються або ще й батога дадуть скуштувати, а Лідушці від того буде тільки шкода.

Довго умовляв Їржик старого; нарешті, коли минув перший спалах гніву, Балтазар послухався.

— Але що ж робити? Хіба можна лишити її в тому кублі гріха й ганьби?

— Про те ви не турбуйтесь, я її визволю звідти, тільки ви не робіть нічого, й пальцем не ворухніть. Але на «Скелі» вона не буде безпечна, я відведу її на Мартинівський хутір, у тому закутку її так скоро не знайдуть, а потім...

Бартоньова, плачучи, просила, щоб не лишали там дівчину сохнути з туги.

— Ой дитятко ж моє, золоте, єдине! — бідкалася вона.

— Я сьогодні ж дам їй знати, що ми не покинемо її в біді й визволимо якнайскорше.