Розділ «Частина перша»

— Ну що, ви готові? — моряк зайшов чоловіку за спину.

Том і тато Роуз нахилилися до човна, щоб допомогти.

Утрьох вони підняли Девіда в його візку на причал.

— Ну, якщо я зараз не поїду, то наступного автобуса доведеться чекати два тижні, — посміхнувся тато Роуз. — Будинок уже підготували, вам там сподобається. Том покаже вам острів, — він поцілував Люсі, стис плече Девіда та потис руку Тома. — Відпочиньте, побудьте декілька місяців разом, одужуйте, а потім повертайтеся. На війні знайдуться важливі завдання для вас обох.

Звісно, вони не повернуться. Не раніше, ніж закінчиться війна. Та Люсі не стала нікому поки що цього говорити. Тато спустився назад у човен, і той почав відпливати широкою дугою. Люсі махала на прощання, аж поки човен не зник за мисом.

Том заходився штовхати візок, тому Люсі взяла пакунок чоловіка. Від початку причалу на верхівку проклали довгу круту рампу, що містком нависала над пляжем. Дівчині було б важко штовхати візок угору, але Том наче анітрохи не напружувався.

Будинок був просто чудовий. Низеньку сіру будівлю захищав від вітру невеличкий пагорб. Усі дерев'яні частини дому нещодавно пофарбували, а просто біля вхідних дверей ріс кущ диких троянд. З димаря виривалися кучеряві хмарки, які швидко відносив вітер. Крихітні віконця дивилися на затоку.

— Мені подобається! — оголосила Люсі.

Усередині було прибрано, будинок нещодавно провітрили. Кам'яна підлога ховалася під товстими килимками. Усього було чотири кімнати: на першому поверсі — сучасна кухня та вітальня з каміном, а на другому — дві спальні. Одну частину будинку нещодавно переобладнали, щоб провести воду.

Одяг уже був складений у шафи, у ванні на молодят чекали рушники, а на кухні — їжа.

— Ходімо в комору, я ще дещо маю показати.

Коморою виявився звичайний сарай позаду будинку.

Усередині стояв новенький блискучий джип.

— Містер Роуз казав, що його спеціально обладнали так, щоб молодий містер Роуз міг кермувати, — почав Том. — Машина має автоматичну коробку передач, а гальма та акселератор виведені на ручки на кермі, — старий наче завчив абсолютно незрозумілі для нього слова.

— Девіде, хіба це не чудово!

— Неймовірно чудово. Тільки куди мені на ньому їздити?

— Ви завжди будете званим гостем у мене — заходьте на люльку та ковточок віскі. Я давно вже чекаю на сусідів, — люб'язно запросив Том.

— Дякую, — відповіла за чоловіка Люсі.

— А це генератор, — Том розвернувся та вказав на машину. — У мене такий самий. Ось сюди треба заливати пальне. Він видає змінний струм.

— Дивно. Зазвичай маленькі генератори видають постійний, — зауважив Девід.