Розділ «Частина перша»

— Звісно ж, насправді це не так, — Террі відчинив вікно та видихнув на вулицю хмарку тютюнового диму. — Для того щоб така система працювала, вона має охоплювати абсолютно всіх агентів. Якщо в країні буде певна кількість справжніх агентів і їхня інформація суперечитиме тій, яку надаємо ми, то Абвер швидко про все здогадається.

— Здається, у вас тут цікаво, — резюмував Ґодліман.

Террі вперше за день усміхнувся.

— Ну, наші хлопці відразу тобі скажуть, що тут нелегко. Ненормований графік, стрес, розчарування. Але так, це цікаво, — він знову глянув на годинник. — А зараз я хочу познайомити тебе з одним видатним чоловіком. Ходімо до нього в кабінет.

Чоловіки піднялися сходами та пройшли кількома довгими коридорами.

— Його звати Фредерік Блоггс, і він ненавидить, коли з нього кепкують[24]. Ми переманили його зі Скотленд-Ярду — він працював інспектором в особливому відділі. Якщо тобі знадобляться руки чи ноги, звертайся до нього. Звання в тебе буде вищим, але ми тут не звертаємо на це особливої уваги. Думаю, ти і так все розумієш.

Террі й Ґодліман увійшли в маленьку, майже порожню кімнату, крізь вікно якої було видно лише глуху стіну. Гола підлога без килимів. На стіні — фотографія красивої дівчини, а на вішакові для капелюха — наручники.

— Фредерік Блоггс — Персіваль Ґодліман, — представив їх Террі. — Ну, на цьому я вас залишу.

За столом сидів невисокий кремезний блондин. «Мабуть, він ледь не завалив відбір за зростом, коли вступав у поліцію», — подумав Ґодліман. Краватка в нього була якогось несамовитого кольору, але відкрите обличчя та усмішка справляли загалом приємне враження. Професор міцно потис йому руку.

— Персі, я тут якраз збирався збігати додому на обід. Може, поїдете зі мною? Моя дружина готує чудові сосиски з картоплею, — Блоггс говорив із помітним акцентом кокні.

Не те щоб Ґодліман дуже любив сосиски та картоплю, але все одно погодився. Чоловіки пішки дійшли до Трафальгарської площі, а далі на автобусі поїхали в Гокстон[25].

— Я одружився з чудовою дівчиною, — повідомив Блоггс, — але готує вона геть паскудно. У мене щодня картопля з сосисками.

За вікнами автобуса пропливало місто. Минулої ночі знову бомбили, тому де-не-де досі курилися пожежі. Рятувальники та добровольці розбирали завали, заливали водою залишки пожеж та прибирали вулиці. З напівзруйнованого будинку вийшов чоловік, притискаючи до грудей дорогоцінній радіопередавач. Ґодліман повернувся до розмови:

— Так що, будемо разом ловити шпигунів?

— Саме так, Персі.

Будинок Блоггса стояв на вулиці в лінії абсолютно однакових будинків на три спальні. У крихітних садках перед фасадом усі вирощували овочі. Місіс Блоггс виявилася тією красивою дівчиною з фото, що висіло в кабінеті чоловіка. Вигляду неї був стомлений.

— Вона кермує машиною швидкої під час авіанападів. Так, серденько? — Блоггс пишався дружиною. Її звали Крістіна.

— Щоразу, коли я вранці їду додому, я навіть не знаю, чи буде мій дім і досі тут.

— Звісно, вона хвилюється лише про дім. Про мене — анітрохи.

На камінній полиці стояла медаль у спеціальному футлярі.