Розділ «Частина І «Чортові мавпи»»

Постріл із глибин

Альта Пайпер, дочка відомого медіума, так і не з’явилася на борту[299]. Свій квиток вона теж не здавала. Вочевидь, Альта не змогла противитися голосам у своїй голові, але зробити рішучий крок та скасувати поїздку теж було важко. Тож вона обрала шлях нерішучих людей і ранок перед відплиттям провела за пакуванням та перепаковуванням речей, гаючи час, аж доки не почула далекий гудок корабля, що відійшов від причалу.

U-20.

Нафейр-Айл

У суботу рано-вранці на U-20 був сніданок: кава, хліб, повидло, какао. Вентиляція субмарини монотонно джизчала[300]. Швіґер, стоячи нагорі на рубці, відзначив, що море було спокійне, «іноді дощило та підіймався туман»[301]. Попереду з’явився пароплав, але туман та сірість вкривали його настільки щільно, що Швіґер вирішив не атакувати. Члени команди по черзі виходили нагору покурити — на борту це було суворо заборонено.

Туман ставав густішим. О 7:15 ранку Швіґер наказав U-20 зануритися на звичайну крейсерську глибину 72 фути — цієї глибини було досить, щоб субмарина могла пройти навіть під судном із найбільшою осадкою. Це було обачне рішення, адже підводні човни, незважаючи на свою грізну репутацію, були не дуже міцними, а також примітивними та складними водночас.

Команда також слугувала баластом[302]. Щоб швидко вирівняти положення субмарини або прискорити занурення, Швіґер наказував команді бігти на корму або ж на ніс. На перший погляд така біганина виглядає смішно, наче в німих комедіях про кейстоунських поліцейських, — якщо не брати до уваги, що до таких маневрів частіше за все вдаються за умов небезпеки. Підводні човни були настільки чутливі до зміни навантаження, що навіть для запуску торпеди потрібно було наказати команді переміститися, щоб скомпенсувати раптову втрату вантажу.

Субмарини були схильні до аварій. На борту було повно складних механізмів регулювання тиску, управління стерном, зануренням та сплиттям. Поміж усього цього громадилися торпеди, гранати й артилерійські снаряди. Уздовж нижньої оболонки розміщувалися батареї з сірчаною кислотою, яка в разі контакту з морською водою виділяє смертельний хлорний газ. У такому становищі помилки могли призвести — і призводили — до катастрофи.

Одна субмарина, U-3, затонула під час свого першого плавання[303]. Відійшовши приблизно на 2 милі від військової верфі, капітан наказав починати тестове занурення. Спочатку все йшло добре, а потім палуба субмарини опустилася нижче від рівня води, і через трубу вентиляції почала литися вода.

Субмарина затонула кормою вперед. Капітан наказав усім членам команди — двадцятьом дев’ятьом морякам — сісти на носі, а сам із двома іншими чоловіками лишився в рубці. Команда з’юрбилася в носовій частині, а субмарина заповнилася водою. Тиск повітря піднявся до болісного рівня. Субмарину огорнула повна темрява.

Батареї почали випускати хлорний газ, який зеленкуватим туманом піднімався в повітря. Певна кількість газу проходила в носовий відсік, але очисна система не дозволяла його концентрації піднятися до смертельно небезпечного рівня. Запаси повітря меншали просто на очах.

На березі ще протягом двох годин військові командири не здогадувалися про те, що сталося. Потім вони відправили на порятунок два плавучі крани та рятувальне судно «Вулкан». Рятувальники вирішили підняти на поверхню ніс субмарини, щоб моряки могли вилізти крізь передні торпедні труби.

Водолазам знадобилось одинадцять годин, щоб закріпити на носовій частині троси. Крани почали піднімати субмарину, показався ніс.

Кабелі обірвалися.

Субмарина впала назад у воду. Водолази спробували знову — ще чотирнадцять годин. На той момент команда сиділа в носовому відсіку майже без повітря в повній темряві більш ніж двадцять сім годин. Але друга спроба була успішною: стомлені, але живі моряки вилізли крізь труби, хапаючи ротом повітря.

Рубка, де був капітан та ще двоє моряків, залишалася під водою. Пройшло ще п’ять годин, поки «Вулкан» нарешті зміг витягти всю субмарину на поверхню. Рятувальники відкрити люк нагорі та побачили, що всередині майже сухо, але всі троє мертві. Хлор просочився в рубку по переговорних трубках, які використовувалися для зв’язку з приміщенням під рубкою.

Подальший розгляд виявив, що індикатор, який керував вентиляційним клапаном (вода зайшла через нього), був установлений неправильно та показував, що клапан відкритий, коли насправді він був закритий.

Проте цей результат був кращим за результат тренувального підводного човна, який затонув з усією командою, — його не могли підняти протягом чотирьох місяців. Водолази, що брали участь у першій невдалій спробі порятунку, чули, як ізсередини стукали. Коли ж субмарину зрештою вдалося підняти, причина катастрофи стала очевидною: міна. Що ж до моряків, то чоловік, котрий на власні очі бачив відкриття люка, каже, що всередині була саме та смерть, якої найбільше боялися моряки. Він писав: «Подряпини на сталевих стінках, зчесані нігті трупів, плями крові на одязі та стінах — найстрашніші свідчення смерті»[304].

Туман залишався дуже густим до 11-ї години в суботу. Коли Швіґер вирішив, що видимість уже досить хороша, він наказав спливати та продовжити хід на дизельних двигунах. Украй важливо було перезаряджати батареї на випадок, якщо раптом зустрінеться есмінець або з’явиться ціль.

За якийсь час після сплиття оператор бездротового зв’язку Швіґера спробував зв’язатися з «Анконою», яка стояла на базі U-20 у Німеччині, але відповіді не було. Зв’язківець також доповів, що він засік «активні перемовини ворога по бездротовому зв’язку» десь за 500 метрів. Швіґер наказав припинити передачу повідомлень, щоб не викрити присутність субмарини ворогові.

U-20 продовжила рухатися на північ, доволі далеко від східних берегів Англії, щоб обійти Шотландію з півночі, а потім піти на південь уздовж західного узбережжя Шотландії. Звідти Швіґер планував піти далі на південь, до Ірландії, пройти вздовж її західного узбережжя, а потім повернути ліворуч та увійти в Кельтське та Ірландське моря між Англією та Ірландією. Його мета — Ліверпульська затока. Очевидно, такий шлях набагато довший, ніж через Ла-Манш, але набагато безпечніший.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Постріл із глибин» автора Ерік Ларсон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І «Чортові мавпи»“ на сторінці 25. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи