Розділ «Палій»

— Це зовсім не те, що у зовнішньому світі, — зблиснув він до неї втішливо-сором’язливою усмішкою. — Тут, у нас, й зблизька нема нічого такого.

— Ви кажете, що навіть з усім тутешнім юнацтвом, наркотиками та екстремальними умовами… — очі в неї сміялися, підбурюючи його до правди… — у вас ніколи не траплялося жодного вбивства?

Він зробив вигляд, ніби задумався. Нахилив набік голову. Насупив лоба. Тривале самозаведення пітчера перед тим, як метнути фастбол[169].

— Ні, — відповів він. — Ніколи не траплялося.

Дзеленькнув його телефон, сигналізуючи про надходження нового текстового повідомлення. Прямий ефір. Йому казали, щоб він вимкнув телефон, але тепер він зрадів, що цього не зробив. Під лютим поглядом Шкіпера він проглянув текст. Той був від Суничного Тістечка, вона повідомляла про крики і звуки шаленої бійки в таборі Злих Ніндзя. Незважаючи на камери, він почав набирати текст їй у відповідь.

Провокуючи його на реакцію, Шкіпер запитала:

— Це той ваш код «Кучерява М’ята»?

Веселкове Сяйво скористався повідомленням як приводом, щоб злиняти. Він подивився прямо в камеру — ще одна річ, яку вони особливо були заборонили йому робити, — і сказав:

— Час іти, дати бій лиходіям.

Коли він полишив імпровізовану сцену, той клоун з гурту зівак уже десь зник. Поглинутий масованою круговертю балерин, обтягнутих шкірою байкерів та трансвеститів.

Поза камерами він зателефонував Суничному Тістечку. Вона не дізналася ніц. Не було чого повідомляти. Клан Вампіра і дехто з членів клану Супергероїв нібито чули, як кричав якийсь чоловік. Благав про допомогу. Раніше, ніж хтось устиг щось дослідити, схоже, все повернулося до нормального стану. В сенсі, нормального для цієї місцини. Веселкове Сяйво подумав про Фальш-Хвиського і загадався, чи було віддано там комусь належне згідно з ніндзівським правосуддям.

На цей момент обидві ноги Сандри Бернгард були вже високими, як телефонні стовпи. Цілком зібрана, вона височітиме, як вікова секвоя. За графіком її мусили спалити через два дні. Навряд чи її встигнуть закінчити до того, як пустять на вогонь. Веселкове Сяйво стояв і дивився, як до її безголового тулуба підвішують руки. Довшали післяполудневі тіні. Перед сутінками тіні від усього, смугуючи цю безмежну площину, простягнулися на цілі милі. Замерехтіли низки різдвяних вогників і невдовзі величезна тінь ночі прикінчила всі менші тіні. У чистому повітрі пустелі почало смердіти дизельним димом генераторів. Десь віддалік якийсь ідіот грав на волинці.

На телефон йому прийшов текстовий бюлетень він Національного бюро погоди. Ближче до півночі передбачалися сильні вітри, а це означало чергову сліпучу пилову бурю. Він сподівався, вона їх обмине. Спалення гігантського пеніса з пап’є-маше було призначене на дев’яту. Очікувався доволі великий натовп. Цей вечір складався зі звичайних вербальних дискусій щодо кохання або наркотиків. Пара випадків теплового шоку. Клани виказували йому шану, коли він непоквапливо минав їхні табори. Дівчата накидували йому через голову на шию цукеркові намиста. Народ пропонував пиво і запашний чай. Це був його народ. Невдатні художники. Невизнані музиканти та письменники. Ідеалісти за сумісництвом і кабінетні містики.

Замолоду він теж був ідеалістом у безчесному світі. Не дивина, що й сам він виявився так само безчесним, тільки в іншій, новій формі безчесності. Можливо, це найкраще, чого може досягти будь-яке нове покоління: покласти початок своєму власному бренду безчесності.

Він навчався в художньому училищі, то було безглуздям. Мерзенним, смердючим шахрайством. Там переводили в готівку його чеки, запевняючи його, що він має рембрандтівський потенціал. Куратори і професори, вони змальовували картину його майбутнього краще за будь-який шедевр, будь-коли намальований ними в реальному житті. Який жарт. Вони казали йому, що він має талант. Для юнака це слово було героїном. Талант. Чотири роки, п’ять років, шість, а він усе купувався на цю підмазку. Він мріяв створювати комп’ютерну анімацію для кінофільмів, можливо, відеоігри. Він уявляв собі кар’єру з приведення в життя героїв і янголиць комп’ютерної графіки. Роблячи неможливе можливим.

Студентський борг та низка робіт напохваті — і кожного року перерви тут, де він зустрів свою дружину, жінку, яка тепер вміє віддано триматися нудотного родинного гнізда, — і нарешті він знайшов своє покликання. Хто б міг такого очікувати, але його завербував один проктолог. Забавно, колись він цілковито довіряв лікарям. Тепер він знав, що лікарі в роботі такі само шахраї, як і всі інші.

Веселкове Сяйво постраждав через першу в своєму житті ректороманоскопію[170]. Все ще причмелений під дією «демеролу»[171], він подивився зняте відео разом зі своїм лікарем. Такий собі тур з екскурсоводом по своїй цілком здоровій товстій кишці. Вони не ставили собі на меті розробити якусь аферу. Просто двоє метких парубків виявилися ще й кмітливими. Веселкове Сяйво попрохав собі копію того відео. Воно було цифровим. Усе таким уже було. І забрав його додому, і, залишаючись іще під кайфом, завантажив знятий матеріал до свого цифрового аніматора. Він обробив у фотошопі знімки найогидніших передракових шишок і поліпів, які лишень тільки знайшлися в Інтернеті. Скомпонував їх з образами Ісуса Христа. Це була найбільш творча робота, відтоді як скінчилася його роль юного генія в художньому училищі. Потім він розташував ті обличчя-поліпи на стінках своєї кишки і показав відео своєму ескулапу. Шокував гузнодохтура, звісно. Обидва тоді славно пореготали, проте добрий лікар поставився до цього жарту серйозно.

Вони проробляли це тільки з людьми, які могли собі дозволити заплатити, людьми з рясним страховим покриттям. Звісно, це було шахрайством. Коли ректороманоскопія не виявляла жодних аномалій, Веселкове Сяйво застосовував свою надбану в художньому училищі магію. Один позирк на ті жахи, що їх Веселкове Сяйво так ретельно організував у їх нутрощах, і люди благали, щоб їх поклали під ніж. Насправді ніхто нікого не різав. Хіба що трохи наркозу і колупання всередині, але нічого травматичного. Пацієнти йшли собі додому, під кайфом, переповнені енергією до нового життя, бо вони обманули смерть. Сяйво з лікарем ділили гонорари. Загрібали велику грошву.

Останнім часом він брав потроху замовлень від одного онколога, обробка рентгенографії грудної клітини. Пухлини здебільшого, інколи туберкульоз. Не те щоб йому не вистачало грошей. Він просто хотів дослідити нові шляхи для власного мистецького вираження. Це було шахрайством, брудним шахрайством і крутійством, але не більшим за те художнє училище. Крім того, він довів одну річ: Марсель Дюшан був правий[172]. Ніхто не в змозі перешахраїти того француза. Контекст — це все. Ти можеш зобразити щось прекрасне — як прекрасно сідає сонце поза пишним розарієм, — і жоден любитель мистецтва не розщедриться й на мідний цент. Але якщо ти сотвориш шедевр, щось деформоване й обезбарвлене, та вставиш це якомусь багатієві в сраку, тобі заплатять королівський викуп, аби лише того позбавитися.

Надвечір грандіозний пеніс підносився над ними. Такий височенний, що губився в сутінках. Звичайно, він був необрізаним.