Розділ «Лев'яча шкура[29]»

— Я піду з вами, — сказав Гарді. — Місіс Форестьєр, вам краще навідатися туди, де ваші речі. Я думаю, ми винесли все, що було цінного.

— Слава Богу, що на мені була більшість коштовностей.

Леді Гарді була жінкою зі здоровим глуздом:

— Місіс Форестьєр, давайте зберемо усіх слуг і віднесемо усе, що зможемо, до нашого будинку.

Двоє чоловіків пішли туди, де працювали солдати.

— Дуже вдячний вам за те, що винесли речі з будинку, — сказав Роберт стримано.

— Не варто подяки, — відповів Фред Гарді.

Вони ще не відійшли далеко, коли почули, як хтось гукає. Вони озирнулись і побачили жінку, яка бігла за ними вслід:

— Monsieur, monsieur!

Вони зупинилися, і жінка підбігла, простягаючи до них руки. Це була служниця Елеонор. Вона неначе збожеволіла:

— La petite Judy[41]. Джуді. Я зачинила її, коли ми поїхали. Вона в самому пеклі. Я зачинила її у ванній кімнаті для служників.

— Боже мій! — вигукнув Форестьєр.

— Що сталося?

— Елеонорина собачка. Я мушу врятувати її за будь-яку ціну!

Він розвернувся і побіг назад до будинку. Гарді спіймав його за руку, щоб зупинити:

— Не будь дурнем, Бобе. Будинок палає, ти не можеш туди піти.

Форестьєр намагався випручатися:

— Пустіть мене, чорт вас забирай! Чи, може, ви гадаєте, що я дозволю бідолашному песику засмажитися живцем?

— Та замовкни. Зараз не час влаштовувати виставу!

Форестьєр відштовхнув Гарді, але той стрибнув на нього й обхопив обома руками. Тоді Форестьєр ударив Гарді в обличчя кулаком так сильно, як тільки міг. Гарді поточився, послабивши захват, і Форестьєр ударив його вдруге; Гарді впав на землю.