Розділ «Лев'яча шкура[29]»

— Ти, мерзотний хаме! Я покажу тобі, як поводиться справжній джентльмен.

Фред Гарді поволі підвівся і помацав обличчя. Воно боліло:

— Господи, завтра в мене під оком буде синець. — Його хитало і в голові паморочилось. Раптом служниця істерично заголосила. — Заткни пельку, дурепо, — закричав він розлючено. — І не кажи своїй хазяйці ані слова.

Форестьєра вже не було. Тільки через годину вони змогли до нього дістатися. Вони знайшли його долі біля ванної кімнати, мертвого, з мертвим тер'єром у руках. Гарді довго дивився на нього перед тим, як заговорити:

— Ти дурень, — пробурмотів він сердито крізь зуби. — Ти справді дурень!

Ця омана зрештою вийшла Форестьєру боком. Як буває, коли людина плекає якусь чорну думку, аж поки ця думка заполонить її повністю і зробить своїм рабом, так і він брехав настільки довго, що сам повірив у свою брехню. Боб Форестьєр прикидався джентльменом стільки років, що, зрештою, забувши, що все це вигадка, мусив діяти саме так, як підказувало йому його дурне, традиційне розуміння того, як мусить діяти у Таких обставинах джентльмен. Не відрізняючи більше правду від фальшивки, він пожертвував життям заради вдаваного героїзму. Але Фреду Гарді ще треба було сповістити про це місіс Форестьєр. Вона була разом з його дружиною на їхній віллі біля підніжжя пагорба, й вона все ще думала, що Роберт рубає дерева і кущі разом з солдатами. Він сказав їй так лагідно, як тільки міг, але він мусив розповісти всю правду. Спочатку, здавалося, що вона не може зрозуміти, що він каже:

— Мертвий? — закричала вона. — Мертвий? Мій Роберт!

Тоді Фред Гарді, розпусник, цинік, безпринципний негідник, узяв її долоні у свої і сказав якраз ті слова, що самі по собі надали їй рішучості знести своє горе:

— Місіс Форестьєр, він був справжній джентльмен.