TextBook — Святий Георгію, так!
Псарні і курник були позаду будинку, у вирубаному в лісі проміжку, і бідолашні тварини збожеволіли від жаху. Гарді випустив їх, і вони розбіглися туди, де їм не загрожувала небезпека. Тепер було не до них. Їх можна буде позбирати пізніше. Полум'я можна було вже бачити здалеку. Але військові не приїхали, і маленький загін помічників нічого не міг вдіяти проти полум'я, що все наближалося.
— Якщо ті бісові солдати зараз не приїдуть, то будинку кінець, — сказав Гарді. — Я гадаю нам краще винести з нього те, що зможемо.
Це був кам'яний будинок, оточений дерев'яними верандами, і вони б спалахнули, мов тріска. Якраз нагодилися слуги Форестьєрів. Гарді зібрав їх разом, його дружина і двоє хлопчиків допомагали; вони винесли з будинку на лужок те, що можна було винести: постіль і срібло, одяг, прикраси, картини, деякі меблі. Нарешті прибули військові, дві вантажівки з військовими, і почали систематично рити канави й валити дерева. Там був офіцер, і Гарді благав його, вказуючи на небезпеку, яка загрожувала будинку, щоб спочатку зрубали дерева поблизу будинку.
— Будинок хай сам про себе подбає, — відповів офіцер. — Мені треба зупинити вогонь, який розповсюджується навколо пагорба.
На дорозі з'явилися вогні фар машини, яка швидко наближалася серпантинною дорогою, і через кілька хвилин з неї вистрибнули Форестьєр з дружиною:
— Де собаки? — закричав він.
— Я їх випустив, — відповів Гарді.
— А, це ви!
Спочатку він не впізнав Фреда Гарді в цьому брудному чоловікові, спітніле обличчя якого було вимазане сажею. Він розлючено насупився.
— Я думав, що будинок може спалахнути, тож виніс на двір усе, що можна було винести.
Форестьєр подивився на палаючий ліс:
— Так, це кінець моїм деревам.
— Солдати працюють на схилі пагорба. Вони намагаються врятувати сусіднє обійстя. Нам краще піти і подивитись, чи не можна ще щось врятувати.
— Я піду сам. Вам не треба, — роздратовано вигукнув Форестьєр.
Раптом у Елеонор вихопився болісний зойк:
— Дивіться! Будинок!
Звідти, де вони стояли, видно було, як веранда позаду раптово спалахнула.
— Все добре, Елеоноро. Будинок не може згоріти. Треба буде тільки поновити дерев'яну частину. Потримай мій смокінг, я піду допоможу солдатам.
Він зняв свого смокінга і віддав дружині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оповідання.» автора Моем Вільям Сомерсет на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лев'яча шкура[29]“ на сторінці 9. Приємного читання.