Розділ «Зимовий круїз[2]»

— Що ви, чоловіки, п'єте? — спитала вона.

— Коктейль. Ви бажаєте, міс Рейд?

— Не відмовлюся.

Вона випила склянку, і капітан нерішуче спитав її, чи хоче вона ще випити.

— Ще? Ну, якщо просто за компанію.

Агент компанії, значно біліший деяких гаїтянців, але набагато темніший багатьох інших, був син колишнього посланника Гаїті при дворі німецького імператора, багато років жив у Берліні і чудово розмовляв німецькою мовою. Ось чому його прийняли на роботу у німецьку пароплавну компанію. Беручи до уваги цю обставину, міс Рейд під час вечері докладно розповідала їм про свою мандрівку по Рейну. Потім вона, а також агент, капітан, лікар і помічник капітана сіли за стіл і випили пива. Міс Рейд вважала за свій обов'язок завести з агентом розмову. Оскільки на судно вантажили каву, у неї виникла думка, що йому цікаво було б дізнатися, як вирощують чай на Цейлоні. Так, вона була на Цейлоні, подорожувала туди на круїзному пароплаві. Оскільки ж його батько був дипломатом, міс Рейд була впевнена, що йому буде цікаво дізнатися про англійську королівську родину. Вона дуже приємно провела вечір. Коли нарешті міс Рейд пішла спочити (вона ніколи не говорила, що йде спати), вона сказала собі: «Ця мандрівка, безперечно, є хорошою школою».

Їй випала рідкісна щаслива нагода опинитися наодинці зі всіма цими чоловіками. Як же будуть сміятися, коли вона розповість про все це, коли повернеться додому. Там скажуть, що така нагода могла випасти тільки Венеції. Вона усміхалася, слухаючи, як капітан виспівує на верхній палубі своїм громовим голосом. Німці мають пристрасть до музики. Він кумедно і поважно походжав на своїх коротких ногах, наспівуючи мелодії Вагнера на свої слова. Міс Рейд не розуміла німецької мови і могла лише гадати, які дивні слова він співав на цей мотив. А він співав:

— Ой, яка занудна ця жінка. Я неодмінно вб'ю її, якщо вона буде поводитися так і надалі,— потім він перейшов на мотив арії Зігфріда. — Вона занудна, занудна, занудна. Я кину її у море.

Міс Рейд справді була така: балакуча і страшенно занудна жінка. Вона говорила рівним, монотонним голосом, й уривати її не було ніякого сенсу, бо вона знов починала говорити з самого початку. Вона завжди намагалася дістати докладні відомості і коли чула побіжне зауваження, задавала безліч запитань. Щоночі їй щось снилося, і вона могла без кінця розповідати про свої сни. З будь-якого приводу вона висловлювала своє банальне судження. Говорила те, що було відомо кожному. Повторювала одне й те саме, наче забивала у стіну цвях. Проголошуючи банальні істини, вона скидалася на циркового блазня.

Мовчанка навколишніх людей не турбувала її — бідолашні були відірвані від своїх домівок і діточок, тому не дивно, що наближення Різдва наганяло на них смуток. Вона з подвійною енергією намагалася зацікавити і розважити їх. Вона твердо вирішила хоч трохи прикрасити їхнє одноманітне нудне життя. При цьому міс Рейд керувалася якнайкращими намірами. Вона не тільки сама цікаво проводила час, але намагалася розважити і їх. Вона була переконана: вони її люблять так само, як вона їх. Вона вважала, що робить усе можливе, щоб створити добрий настрій у товаристві, і наївно думала, що їй вдалося це зробити. Вона докладно розповідала їм про свою подругу — міс Прайс і про те, як міс Прайс говорила їй: «Венеціє, з тобою нікому не нудно». Капітан зобов'язаний був поводитися з пасажирами чемно, але хоч як би він намагався переконати її придержувати свій дурний язик за зубами, проте не міг їй сказати про це відверто, а якби його навіть не стримували правила службової етики, він не зважився б образити її почуття. Ніщо не спроможне було стримати бурхливий потік її балаканини. Він плинув навально, як ураган. Одного разу вони з відчаю заговорили по-німецькому, але міс Рейд одразу ж урвала їх.

— Я не бажаю, щоб ви говорили про речі, які я не розумію. Вам слід скористатися нагодою побесідувати зі мною й удосконалити свої знання англійської мови.

— Ми говорили про технічні проблеми, які не цікаві для вас, міс Рейд,— сказав капітан.

— Мені все цікаво, і якщо ви не будете вважати мене, так би мовити, за дурку, мені усе буде цікаво. Бачите, мені подобається пізнавати щось нове, мене все цікавить, і важко сказати, які саме відомості згодяться колись у майбутньому.

Лікар ледь посміхнувся.

— Капітан сказав так, бо йому стало ніяково. Справа в тому, що він розповідав історію, яку непристойно слухати незаміжній жінці.

— Так, я незаміжня, але я маю багатий досвід. Я не вважаю моряків святими. Ніколи не бійтеся говорити у моїй присутності, капітане. Мене це не шокує. Я хотіла би почути ваше оповідання.

Лікареві було шістдесят років. Він мав ріже сиве волосся, сиві вуса і маленькі світло-блакитні очі. Це була тиха, замкнута людина, і хоч як намагалася міс Рейд викликати його на розмову, однак їй не вдавалося витягнути з нього хоча б слово. Та вона була не з тих жінок, які здаються без боротьби. Якось уранці, коли вони були у морі, вона побачила лікаря — він сидів на палубі з книжкою в руках. Вона поставила поруч із ним стілець і сіла.

— Ви любите читати, докторе? — бадьоро спитала вона.

— Так.

— Я теж. І, мабуть, як усі німці, обожнюєте музику!