Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

— Геть звідси! — наказала. — Чи я маю ще показати тобі, де помпа?

Нісс підвівся. Так, мати слушно каже: Великий День нічого особливого не означає. Це тільки такий звичай, і немає жодної різниці, передадуть йому, Ніссові, його слово чи ні.

Але ж Ведур нізащо не пропустив би цього дня. Найбільшого дня в житті його рідного сина. З ним, певне, щось скоїлося…

Музика сопілок і барабанів лунала на Великому майдані, й навіть перші солодкі тістечка були з’їдені, перші кухлі хмільних напоїв випиті, коли Мунна з Ніссом нарешті вийшли на Великий майдан, як того вимагав звичай. Звісно, разом із ними мав би прийти і Ведур. Але принаймні король уже сидів на своєму звичному місці й розмовляв із селянином, котрий постачав перегній для королівського саду.

— Мій любий Ніссе! — вигукнув, скочивши на рівні ноги, король. — Яка це радість — бачити тебе, мій хлопче!

Залунали оплески, але Нісс знав, що всі перешіптуються, прикриваючи рота руками. Де, де Ведур? Невже схибнутий винахідник уже взагалі з глузду з’їхав, що забув навіть про Великий День свого рідного сина?

Король нахилився до Ніссового вуха.

— Урочистий вигляд! — прошепотів він. — Ти можеш! Крокуй повільно! З гідністю, Ніссе! Це ж твій Великий День!

Нісс кивнув.

— Ну, то починаємо! — промовив король. Нісс розчув, як той тихо зітхнув, коли спробував підхопити свою вовчу шкуру. — Чи міг би ти?.. Так, красно дякую, Ніссе. Ця паскудна штука так і норовить зісковзнути мені з пліч! — Очима пошукав дружину. — Королево? Чи не в тебе часом…

— Ось вона! — обізвалася королева і всміхнулася Ніссові осяйною усмішкою. — Всього тобі найкращого, Ніссе! Ось твоя корона, королю. Ти знову забув її в теплиці. Я вже й не знаю, як мені привчити тебе до порядку.

Король вдячно усміхнувся дружині.

— Як я виглядаю? — запитав він, абияк надягаючи корону на голову.

Королева поправила, щоб корона сиділа рівненько посередині. Тоді обдивилася свого мужа вимогливим оком.

— Статечно! — підбадьорливо мовила вона. — Ти маєш королівський вигляд. Твій народ уже чекає на тебе!

Король кивнув Ніссові і поволі, з високо піднесеною головою, пішов поміж столів на середину майдану. Музика вщухла на мить, а тоді заграла з новою силою. Музиканти виконували святковий гімн медлевінґерів, урочистий і поважний. Десь аж посередині мелодії залунали й радісні тони.

Нісс намагався ступати якомога поважніше. Але насамперед він старався ні на кого не дивитися. Як він тут, перед усім селом, отримає свою фібулу, якщо безперестанку думатиме про те, що крутиться в їхніх головах? Ну, про те, що той схибнутий винахідник тепер уже зовсім з глузду з’їхав.

— Мої любі медлевінґери! — вигукнув король, обіруч тримаючи вовчу шкуру. — Дорогі мої громадяни! Ви ж усі знаєте, чи не так, з якої нагоди ми сьогодні тут… Отже, ми зібралися тут сьогодні заради… Ведурового сина, заради нашого Нісса, який сьогодні відзначає — вийди наперед, Ніссе! — свій тринадцятий — чи не так? — день народження.

На майдані знову залунали оплески, та такі гучні, що заглушили навіть святковий гімн. Але Нісс не підводив голови. Не дивитися вгору. Не дивитися на них усіх!

— Це ж сьогодні, Ніссе… — заговорив знову король, намагаючись правою рукою непомітно витягнути щось зі своєї правої кишені. — Отже, сьогодні, чи не так…