Розділ «Частина перша З дороги — і в дорогу»

Йоганнес кивнув на знак згоди, хоч і не тямив до пуття, за що тут треба так переживати.

— Неодмінно! — запевнив він матір.

— Чао! — попрощалася Брітта.

Цілий вечір Йоганнес чекав на дзвінок пана Країдлінґа. Як не по телефону, то в двері. Адже той мешкав дуже близько. Жахливо, коли твій вчитель живе через дорогу від тебе. Можливо, з його вікон видно їхнє подвір’я, як припустила недавно Брітта. Тоді Йоганнесові буде незатишно надворі. Доведеться постійно йому боятись, що ось завтра у школі пан Країдлінґ постукає пальцями по своєму зеленому записнику і скаже: «Чи не краще було би тобі вчора не бавитися так довго з тим твоїм дивним звірятком, а використати час на вдосконалення твоєї англійської, Йоганнесе Ріттере?»

Хлопчик здригнувся. Він скрутив звук телевізора, аби не пропустити дзвінка, але телефон мовчав.

Вулиця за вікнами давно вже поринула в пітьму. На екрані безгучно стріляли.

«Police cars chased banc robbers. After a banc raid in the High Street last Friday… — забурмотів він, відірвавши погляд від підручника англійської й задивившись на стелю. — High Street last Friday…» Звісно, пан Країдлінґ угамується, якщо він вивчить текст на завтра. Пан Країдлінґ переконається, що розмовляти з Бріттою немає потреби.

Йоганнес вивчив уже більше половини. Він застогнав, «…last Friday afternoon two police cars chased… — знову забурмотів він. — …chased a green car at high speed…» Він замислився, чи не ненавидить він бува англійської? Хтозна, може, пана Країдлінґа, але англійську? Навряд чи. Витримати отак іще півгодинки, то й весь текст буде вже вивчений. А лягаючи спати, завести будильника на п’ятнадцять хвилин раніше, аби все ще раз повторити, — і тоді Брітта ніколи ні про що не довідається. Сама вона так мучиться зі своєю наукою і тому так переймається синовими шкільними проблемами…

«Але ж і пити хочеться від цього зубріння!» — подумав Йоганнес. Підвівся і вийшов до кухні, щоб налити собі склянку яблучного соку.

«But the gang escaped! — вигукнув він, театрально розвівши руками, перш ніж упасти перед холодильником на коліна. — The gang escaped with more than £ 8000!»

І блискавично обернувся до дверей, що вели на подвір’я. Лише краєчком ока хлопчик уловив: надворі щось ворухнулося! На одну лише мить…

Йоганнес вимкнув світло і покрадьки рушив до дверей. «Дурниці! — промимрив він. — Приверзлося!» Іноді допомагає розмовляти самому з собою вголос.

У дворику панувала тиша. Нікогісінько. Із довколишніх будинків сюди, на цей невеличкий чотирикутник, падало світло багатьох вікон, і тут мріла м’яка сутінь, тоді як по закутках залягали глибокі тіні. Ніщо там не ворушилося. Крізь зачинені двері неможливо було навіть розчути, чи Поллілі у своїй клітці порохкує уві сні.

«Панікуєш, мов мала дитина, старий Ріттере! — вголос дорікнув собі Йоганнес і підвівся. — Одне щастя, що цього ніхто не помітив».

Надворі під поривом вітру, який залетів у подвір’я згори, мов у комин, захитався Бріттин бамбук.

«Ось тобі й маєш, — мовив Йоганнес, наливаючи собі яблучного соку. — Весняні бурі».

Тепер він знав принаймні, що той помічений ним порух йому зовсім не привидівся. Так далеко його паніка не зайшла.

«The gang escaped with more than £ 8000, and you, Kraidling, поцілуйте мене в…!» — задоволено промовив Йоганнес. Тепер він майже з радістю думав про завтрашній урок англійської.

Двері безгучно відчинились. Антак злякався. Як і всі медлевінґери, він не потребував годинника, аби знати, скільки збігло годин. Наступна трапеза мала бути ще не скоро.

— Каїне? — прошепотів він у пітьму. — Це ти, Каїне?