Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Коли Вітіко зайшов у намет, король зі своїм братом Дипольдом і єпископом Даниїлом обідав.

— Вітіко, Велиславе, Сезимо! — гукнув він.

— Високий королю, — гукнув Вітіко, — броду немає, але Одолен пливе зі своїм конем по річці, щоб показати всім нашим вершникам, що можна переплисти.

— Одолен! — скрикнув король, підскочив зі свого місця, похапцем вийшов із намету і заквапився на берег річки. Дипольд, Даниїл та інші поспішили за ним. Люди, які були з Вітіко, розповіли про все в таборі, і чимало воїнів, ба навіть Даниїлові священики побігли на берег. Там вони побачили Одолена і Бернарда, що пливли по річці. Глядачам здавалося, ніби поміж хвиль то кінь пливе зверху, то людина. Та ось уже плавці досягли берега й виїхали на нього.

— Що може один чоловік, то може й другий, — мовив король, — і можуть багато людей, і можуть тисячі. Бийте в литаври про збори.

Відповіддю королю на ці слова був радісний крик воїнів. Усі метнулися в табір, зазвучали литаври.

Вітіко під'їхав до своїх людей і звелів засурмити в ріг про збір війська. Коли вершники спорядились і вишикувались, він заговорив:

— Брати і друзі, в річці немає броду, зате Одолен, син Стрижа, і Бернард, син Собеслава, пливли зі своїми кіньми по річці, тож і король зі своїми вершниками перепливуть її. Я вчиню так само і закликаю вас: хто знає, що його кінь здатний переплисти, нехай іде зі мною, якщо хоче.

— Я пливу! — гукнув Матіас.

— Я теж! — крикнув Урбан.

— Я пливу! — озвався Маз Альбрехт.

— Я теж пливу! — гукнув Вольф, що, вже одягнений, прискакав на своєму вкраденому коні.

— Наші коники часто завиграшки перепливають Влтаву з високою водою, щоб мати добрий луг! — крикнув гірник Філіп.

— Я пливу! — долинув голос Авґустина.

— Я пливу! Я пливу! — крикнули геть усі.

— Отже, до вершників короля і разом із ними та королем через річку, а там із допомогою Бога на ворога! — наказав Вітіко. — Сурміть похід!

Пролунав ріжок, даючи сигнал вирушати, і Вітіко зі своїми вершниками поїхав до короля.

Там знову залунали литаври, зібралися воїни. Король виїхав до них в обладунку і вигукнув:

— Ви знаєте, що зробили Одолен і Бернард. Для мене було б ганьбою, якби ви лишилися позаду їх, тож той, хто такий, як Одолен, нехай іде за мною, щоб знищити ворога!

— Слава Владиславу! — гукнули вершники.