Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

З каплиці Вітіко вийшов на подвір’я й сів верхи на коня. Вже в сідлі привітав своїх людей і всіх, хто стояв там, привітав і Гульдрика, що подавав руками знаки. Потім під’їхав до гурту воїнів і поїхав разом із ними до решти, що вже стояли перед замком. Звідти всі рушили лісом униз до Фримбурка.

Приїхавши до Фримбурка, Вітіко побачив, що воїни вже стоять перед церквою вище по течії між хат. Їхній табір виднів на луках коло Влтави. Прийшло набагато більше людей, ніж обіцяли і ніж вирушало на моравську війну. Всі загони були зі своїми короговками. Жінки та дівчата з Фримбурка пропонували дати воїнам з Кутової вирубки якусь гарну короговку замість їхніх пір'їн із шуліки, але воїни відхилили. Вітіко впорядкував загони так, як і під час моравської війни, й зібрав ватажків. Вони були ті самі, тільки замість тих, хто вже досяг похилих літ, обрали молодших. Разом із ватажками Вітіко оглянув воїнів, найретельніше — кінноту. З ватажками та своїми помічниками він не допустив до походу тих, хто був не досить підготований, тих, про чию вправність володіння зброєю нічого не знали, тих, про кого не знали, чи можна покладатися на їхню придатність. Інших розподілили й наказали бути наготові, щоб можна було вирушити вранці наступного дня.

Уранці наступного дня священик із Фримбурка відслужив відправу. Частина воїнів зайшла до церкви, частина стояла надворі. Після відправи священик благословив загін, що вийшов потім із Фримбурка на шлях до Праги. Дуже багато людей довго супроводили загін, бажали щастя і співали пісень.

Коли загін прибув до Праги, розпорядник табору показав їм місце, де можна розташуватись. Там було вже багато окремих таборів, видно було, як прибувають щоразу нові люди. В багатьох місцях загони вправлялися зі зброєю.

Коли сплинув час, визначений для збору воїнів, король вибрав найпридатніших, які мали йти в похід. Інші, число яких було дуже велике, мали, якщо вже були воїнами, лишитися для захисту країни або ж, коли вони тільки вперше взяли зброю, повернутись до рідних домівок.

Усіх чоловіків, яких Вітіко привів із Лісового краю до Праги, прийняли, а Вітіко знову доручили провід над ними.

Двадцять сьомого дня місяця травня року Божого 1158-го військо вирушило з Праги. Дружини багатьох воїнів, які раніше співали разом зі своїми чоловіками пісень про облогу Мілана, прийшли і ще раз зі сльозами цілували своїх чоловіків і подавали дітей для поцілунку.

Військо рушило з Праги берегом Влтави проти течії в західному напрямі. Король їхав на чолі війська. Він був тепер у гарнішому обладунку, ніж під час моравської війни, бо ж це була вже не внутрішня війна. Поряд із ним їхав Празький єпископ Даниїл. Він узяв із собою священиків і капеланів Деслава, Переґріна, Детлеба, Вінцентіуса, Оттона та інших. Поряд із королем їхав його брат Дипольд. Позаду їхав Гервазіус, що був старшим священиком Вишеграду і королівським канцлером, а за ними — високі пани та видатні воїни. Нижчі проводирі їхали зі своїми підрозділами.

Тридцятого дня місяця травня військо прибуло в Боник. Там задля слави Господа та успіху походу єпископ Даниїл поклав у церкві, яку збудував Гервазіус, мощі цього святого. Король, князі церкви, пани земель і воїни були присутні на священному обряді, а король записав своє ім’я як свідок на пергаменті. Потім військо рушило далі. Перетнувши кордон Богемії, військо вже спорядилось, як для війни.

Військо підійшло до Реґенсбурґа і, не зупиняючись, пройшло по місту далі. Імператор перебував коло міста Ауґсбурґа і збирав там своє військо. Та король пішов не до нього, а, як були домовились, до Фрайзінґа, а звідти на південь у Тіроль. Там військо проминуло Вілтенське абатство і пішло до річки Адідже. Уздовж річки воно рухалося далі на південь. Вище від міста, яке чужинці називають Вероною, воїни збудували з човнів міст через річку Адідже, яким мав скористатися й імператор, і перебралися на правий берег. Проминули Верону й підійшли до озера Ґарда. Там розташувалися табором і зрубували оливкові й гранатові дерева для огорожі, конячих стійл, готування їжі та інших потреб. Над табором майоріла малинова корогва короля Владислава.

Імператор Фрідріх зі своїм військом ішов тим самим шляхом, що й Владислав. Із ним були архієпископи Майнцький, Трірський і Кельнський, єпископи Айхштетський, Верденський, Вюрцбурзький та інші, імперські князі та пани. Поки імператор ішов по Тіролю, герцоги Австрійський і Карінтійський ішли через Фріулі. З ними було й п’ятсот угорських вершників. Фрідріх, герцог Швабський, привів швабів і франків до озера Комо. Бертольд, герцог Церінґенський, привів бургундів і лотаринжців через велику гору святого Бернара.

Коли Владислав став табором на озері Ґарда, до нього прийшли посланці з Верони й попросили пощадити навколишню територію, бо вона й саме місто Верона обстоюють імператора, тож королю краще піти проти міста Брешії, яке перебуває в союзі з Міланом. А для забезпечення війська веронці дадуть йому багато грошей. Владислав задовольнив їхнє прохання.

На початку липня Владислав зняв свій табір і рушив на Брешію. Перед містом воїни побачили на рівнині поля зі збіжжям та іншими культурами. На тій рівнині король поставив своє військо в бойовий порядок і пішов до міста, але оборонці міста не вийшли воювати з ним. Тому військо короля стало табором і взяло як здобич усе збіжжя, худобу та все інше, що можна було прихопити. Чимало того добра відправили з людьми до Богемії. Жителі міста впадали у відчай, і за порадою єпископа Даниїла король дозволив, щоб до нього прийшли як посланці кардинал Одон і міські консули. Вони прийшли й просили, щоб король заступився за них, щоб імператор знову повернув їм свою ласку. Посланці принесли королю щедрі подарунки. Владислав пообіцяв виконати їхнє прохання. Тим часом він стояв табором коло міста й чекав прибуття імператора та інших загонів.

Спершу прибув герцог Швабський Фрідріх. А коли люди Владислава вже два тижні стояли під Брешією, прибув імператор. Король виїхав йому назустріч зі своїми людьми, король та імператор привіталися, воїни імператора і воїни Владислава радісно привітали одні одних.

Згодом надійшли інші загони.

Король Владислав попросив тепер від імені жителів Брешії про мир, імператор задовольнив це прохання. Жителі Брешії принесли подарунки, заплатили шість тисяч срібних марок, дали заручників і заприсяглися дати достатню кількість воїнів для походу на Мілан. В обмін на це імператор знову обдарував місто своєю ласкою.

Згодом надійшли збройні загони інших вірних ломбардських міст та вірні феодали зі своїми людьми з замків.

Коли зібралося все військо, імператор видав і оприлюднив закони війни. Вони були суворі, щоб утримувати військо в дисципліні і воно було здатним перемагати. Імператор зі свого трону ознаймив князям і панам, зібраним навколо:

— Ви бачите, що я не шукаю здобичі та виграшу, і не дозволяю ці речі іншим, бо прийшов відновити право і мир. Я знаю, що таке лихо війни, і не призводив до нього внаслідок прагнення панувати і жорстокості. Якби ми стерпіли ганьбу, яку заподіяв Мілан, люди не хвалили б нашу доброту, а лише звинуватили б нас у недбальстві. Ми не чинимо несправедливості, а боремося з нею, і ви повинні допомагати всіма силами. Той, хто глузує з імператора, глузує з вас, те, що видеруть в імператора, видеруть у вас, і тому ви зробите геть усе, а не терпітимете, щоб це бунтівливе місто мало змогу казати, ніби бачило, як ми виродились, і позбавляло нас прав і честі, що їх здобули та утвердили наші предки. Але, щоб була справедливість, я прийму посланців міста Мілан, яких запросив сюди, і, якщо місто визнає свої провини, а його пропозиції будуть прийнятні, тоді право і мир збережуться.

Князі та пани радісно закричали і обіцяли достеменно дотримуватись настанов імператора, а наявні в таборі правники сказали, що добре, коли таке місто вислухають, перше ніж проклянуть його.