Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Я так і подумала, — мовила мати.

— А тепер, мамо, — запитав Вітіко, — як живе вельмишановний отець Бенно?

— Живе в доброму здоров'ї, — відповіла Вентіла, — править у церкві Святого Мартина, роздумує й записує в грубій книжці події, пов'язані з імператорами, бо намагається все дослідити, що колись діялось. Він доручив мені передати тобі святкове привітання від нього.

— Передай йому подяку, коли повернешся, — попросив Вітіко, — і передай моє шанування.

— Передам, — пообіцяла Вентіла, — і він зрадіє, бо любить тебе, як і тоді, коли ти був ще дитиною. Він каже, що Баварія з тривогою дивиться на Австрію, відколи в Німеччині править Конрад, єдиноутробний граф маркграфа Генріха, і відколи маркграф узяв собі за дружину вдову покійного баварського герцога.

— Отже, він знову приїде коли-небудь у Пржиц? — запитав Вітіко.

— Пржиц після смерті твого батька наганяє на нього смуток, — відповіла Вентіла, — але він скоро приїде.

— Тамтешні люди люблять його, — сповістив Вітіко.

— Його люблять усюди, — поправила сина мати.

— А як живе тітонька Гільтрут? — запитав Вітіко.

— Вона побожна, — відповіла Вентіла, — живе в доброму здоров’ї, дбає про дім, і думає про тебе, як думала й тоді, коли ще пелюшки тобі міняла.

— Я б хотів зробити їй багато добра, — висловив бажання Вітіко.

— Ти ж робиш, — нагадала мати, — бо всякчас посилаєш їй щирі вітання, які їй дуже приємні.

— Мені теж приємно посилати вітання, — сказав Вітіко, — тож передай їй ще кілька, якщо поїдеш туди.

— Вона потребує тепер тільки прихильності, — мовила Вентіла.

— І вона щедро отримує її від тебе, — відповів Вітіко.

— Ти ходив у Плані до людей у їхні хатини, — мовила мати.

— Так, мамо, — підтвердив Вітіко.

— Ми теж завжди заходили до них у гості, коли жили там, — розповідала Вентіла. — Люди там добрі, чесні та вірні.

— Вони такі, незважаючи на злидні та на суворість і грубість своїх тіл, — хвалив їх Вітіко. — У війні, що минула, вони допомогли перемогти справедливості, були моїми товаришами, і я став їм товаришем.