Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Не знаю, — відповів Вітіко, — але дізнаюсь тоді, коли його запитають.

— А хто його запитає?

— Той, хто може провести до нього, — мовив Вітіко.

— Тьємо фон дер Ауе може провести, — сказав чоловік у темно-зеленому вбранні та бурому плащі. — Я Мархард фон Гінтберґ, і, коли ти, дитино, маєш якусь справу, назви своє ім’я, маркграф може допомогти тобі, він добрий.

— Я не маю ніякої справи, я хочу тільки бачити ясновельможного маркграфа і засвідчити йому своє шанування. Я був у поході, коли його величність король Конрад із Владиславом, великим князем Богемії і Моравії, йшов до Праги, щоб розбити бунтівників, і ясновельможний маркграф теж був у тому поході.

— Отже, ви бойові товариші, — виснував чоловік. — Що ж, я теж такий самий бойовий товариш, я теж був у поході, і Тьємо фон дер Ауе був, і Ґебгард фон Абадесдорф, і Еберґус фон Аланд, і Верінгард фон Брун, і Юборт фон Трібансвінхель, і Вірікус фон Ґаден, — усі вони стоять отут. Як ми бачимо, ти з чужої країни і ще не знаєш австрійських лицарів.

— Я не знаю їх, — признався Вітіко, — але я назву тобі своє ім’я. Мене звуть Вітіко, я родом із Богемії й служу великому князю Владиславу.

— То це той Вітіко, — сказав Мархард фон Гінтберґ, — що полонив моравських князів, а потім пустив їх, щоб вони їхали далі.

— Я тим князям дав змогу втекти, — підтвердив Вітіко.

— Тож ти Вітіко! — гукнув Ґебгард фон Абадесдорф.

— Вітіко, — проказав Вірікус фон Ґаден.

— Отже, ти Вітіко, і ще такий юний, — похитав головою Еберґус фон Аланд.

— Він бився з ними, а потім сміливо прогнав їх звідти, — вщипнув Тьємо фон дер Ауе.

— Ти, Вітіко, анітрохи не шанував їх, вітаємо тебе, — промовив Юборт фон Трібансвінхель.

— Ти повівся по-дурному, — обізвався Верінгард фон Брун, — але вітаємо тебе. Великий князь вичитав тобі?

— Він ушанував мене, — мовив Вітіко.

Лицарі підступили ближче й подали Вітіко руки.

— Сьогодні ти обрав добрий день, — сказав Тьємо фон дер Ауе, — маркграф вислухає тебе, а завтра він не матиме такої змоги, бо поїде на Каленберґ.

— Ми проведемо тебе, — сказав Мархард фон Гінтберґ.

Лицарі пішли з Вітіко по сходах усередину будинку. Проминули коридор, з нього вийшли в передпокій. У передпокої знову були люди в різноманітних гарних шатах, серед них юнаки і навіть хлопчики, теж ошатні.