Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Вітаю тебе, Лютґарт! — привітався Вітіко.

— Вітаю вас, високий пане! — відповіла дівчина.

Дівчина підійшла до дверей до другої кімнати й відчинила їх.

— Подбай, щоб нам ніхто не заважав, — звеліла Вентіла.

— Дбатиму, вельмишановна пані, — відповіла дівчина.

Вентіла завела Вітіко до другої кімнати, і дівчина зачинила за ними двері.

— Вітіко, клади свій шолом на цей стіл і клади туди й меч, — сказала мати.

Вітіко зняв із голови шолом і поклав на стіл. Потім відстебнув меч і поклав поряд із шапкою. А вже після цього проказав:

— А тепер вітаю тебе по-справжньому, моя люба й поважна мамо!

— Вітаю і тебе, мій добрий сину доброго Вока, — привіталася й Вентіла. Взяла сина обома руками за голову й поцілувала його в чоло. Потім руками погладила йому щоки.

— Сядь до мене на лаву, — запросила потім вона, — і насолоджуймося єдністю, як казала пані маркграфиня.

Мати сіла на лаву з м’яким сидінням, Вітіко сів поруч. Узяв її руку й шанобливо підніс до вуст. Мати приязно глянула на сина й запитала:

— А де тебе застав мій вісник?

— Приїхав до мене в Пржиц, — відповів син.

— Коли у відповідь на твою звістку я через Смітана хотіла передати, що я приготую тобі кімнату в Ландсгуті, — розповідала Вентіла, — в Ландсгут приїхав Ґергард, маршалок Оттона, єпископа Фрайзінзького, й повідомив мені, що Аґнеса, овдовіла маркграфиня Австрійська, запрошує мене до себе на Каленберґ, бо до Відня їде загін єпископа, що проведе мене. Я погодилася і одразу послала зі звісткою до тебе старого Міхаеля.

— Він через Плану приїхав до Пржица, — розповідав і Вітіко, — але спершу я мав провести до Пассау єпископа Здика.

— І ти на кораблі проплив від Пассау до Відня? — дивувалася мати.

— На кораблі, — підтвердив Вітіко.

— Як довго я не бачила тебе! — зітхнула Вентіла.

— Скоро буде чотири роки, як я з Пассау поїхав через ліс, — додав Вітіко.