Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

— Ти там працював, як слуга, — дорікнула мати, — Флоріан, якого послав до мене Матіас, мені все розповів.

— Я допомагав, і мені від того було добре, — пояснив Вітіко.

— А в Пржиці ти теж допомагав? — запитала Вентіла.

— У Пржиці краща земля, — розповідав Вітіко, — і ставатиме дедалі краща. Куто — вірний слуга, тямить, як господарювати, спокійний і ощадливий. Кан, Пеко, Міра і Ґлота охоче служать йому. Міст уже готовий, дах зміцнили, а з Фіхтельберґа привели дві корови.

— Добре, Вітіко, — похвалила Вентіла. — Твої предки мали невеликі маєтки, ретельно дбали про них і самі охоче докладали рук до праці.

— А в Митині тамтешня тверда земля таки родюча і її добре обробляють, — казав далі Вітіко. — Хати ще довго не потребуватимуть ремонту, а луку Якоб відгородив муром. Гульдрик дбає про тварин і намагається всюди допомагати.

— Тож він у своїх посланнях казав правду, а вузли на його пам’ятній мотузці точні, — сказала Вентіла.

— І він дбає про нужденних, — додав Вітіко.

— Знаю, — кивнула Вентіла.

— Він провів мене до Фримбурка, — сказав Вітіко, — і привів мені коня, наче слуга.

— Бо вважає нас за шляхетний рід, — пояснила Вентіла.

— А коня з Фримбурка через ліс у Дольні Вітавіце він привів даремно, — розповідав Вітіко, — бо я від берега, що коло Фримбурка, вийшов лісовим схилом аж на гребінь, де є місце, на якому колись стояв пам’ятний стовп святого апостола Хоми.

— Я знаю те місце, — мовила Вентіла, — звідти видно Баварію, Богемію і Австрію, а всюди навколо ліс.

— Авжеж, — підтвердив Вітіко.

— А потім ти пішов довгим шляхом через Хомин ліс у Дольні Вітавіце, де стоїть заїзд, — здогадалася Вентіла.

— Так, — підтвердив Вітіко, — і в заїзді мене чекали Гульдрик і Якоб із конем.

— Як давно я не бачила тих місць! — зітхнула Вентіла. — Ліс там дуже великий і гарний.

— Найгарніший, — додав Вітіко

— Гульдрик живе в гарному лісі, — казала Вентіла, — а міг би маршалком бути в якомусь замку.

— Він повинен прийти до мене, якщо я оберу собі коли-небудь якесь постійне місце, а він ще житиме, — сказав Вітіко.