Розділ «Адальберт Штіфтер Вітіко»

Згодом уже можна було пошукати спочинку, що став можливим за умов безпеки.

Коротка ніч невдовзі й минула.

Коли заясніла перша ранкова зоря, оборонці роззиралися на всі боки. А коли нарешті розвидніло, побачили, що ворожий табір безлюдний, і що всюди, і близько, і далеко від міста, і в передмістях немає ні душі. Не видно було ані ворогів, ані рятівників. У ворожому таборі стояли катапульти, ряди наметів, скрізь валялося військове спорядження та інші знаряддя.

Оборонці на мурах зняли переможний крик, люди в місті відповіли їм, а потім і в передмістях, тож можна було чути, як голоси линуть згори донизу і знизу вгору.

Прийшли розвідники й повідомили, що вороги пішли.

Забамкали дзвони церкви Святої Діви Марії, дзвони церкви в Тині, долинув бамкіт і з передмість, забамкали дзвони церкви у Вишеградському замку, і в усіх церквах правили урочисті молебні.

Фабіан, вишеградський жупан, прислав вісників до Дипольда, які повідомили, що княжий замок неушкоджений.

Потім пролунав заклик виходити за мури і грабувати ворожий табір. Дипольд заборонив, наказав пильнувати брами та мури і знову послав розвідників.

Оборонці тепер показували одне одному перед мурами місця, де точилася боротьба, де стояли кляті катапульти і що ще виробляли вороги.

Дехто таки подався у ворожий табір, але Дипольд звелів метнути кілька каменюк, тож ті люди й розбіглися.

Розвідники повернулися і сказали, що вороже військо поквапним маршем відступає в Моравію. Дипольд відчинив тепер браму Мостової башти.

О другій годині пополудні з заходу сипонули до міста вершники з малиновими прапорцями на списах. Прискакали й повідомили, що князь Владислав увечері цього дня прибуде з військом до Праги, а за ним іде король Конрад із величезним військом і прибуде завтра. Вороги на той час будуть за день їзди від Праги й розпорошаться.

Дипольд звелів розповісти про ці новини всім воїнам, а княгиня сказала, що оприлюднить їх у місті та передмістях. Дипольд послав людей охороняти покинутий ворожий табір.

Пополудні шлях після гори Петржин уже заполонили люди.

Надвечір, коли сонце ще не встигло зачервонити гору Петржин, люди побачили в його призахідному сяєві полиски незліченних списів. Вони гойдались угору і вниз, наче їх несли вершники, наближалися, а потім люди добачили блакитний загін і малинові прапорці, а посередині — велику малинову корогву. То було військо Владислава, великого князя Богемії і Моравії.

Крик, від якого сколихнулося повітря, знявся десь далеко по той бік гори Петржин і долинув до всіх людей у місті. Велика малинова корогва на мурах міста тепер зметнулася вгору аж до краю флагштока.

Князь Владислав зі своїми воїнами їхав дуже повільно по дорозі вздовж Влтави поміж людськими юрбами аж до самої Праги. Його меч був у піхвах, голова непокрита. Тільки русяве волосся прикрашало голову та чоло. Знову забамкали всі дзвони в місті та передмістях. Поряд із князем їхав у гарному обладунку єпископ Здик, потім Велислав у гарному вборі, Одолен у лискучому кольчужному панцері, Вітіко, навдивовижу ошатний, два двірські капелани в обладунках, жупани, владики та інші проводирі. Чеське військо супроводило багато молодих німців. Вольфґанґ з Ортау з трьома своїми друзями трималися коло Вітіко, Рудольф фон Берґгайм із трьома друзями — коло Велислава, Ганс фон Верте з п’ятьма друзями — коло Одолена, а також Адальберт фон дер Ау, Верінгарт фон Гохгайм і молодий граф Генріх фон Рінек. Коли князь уже під’їздив до міста, гарно вбрані хлопчики та дівчатка кидали на шлях квітки та гілочки, а народ кидав зелені пагони та вінки, співав пісень.

Перед Мостовою баштою князя чекали Оттон, єпископ Празький, зі своїми священиками, священиками передмість і черницями з монастиря Святого Георгія, старший священик Вишеградського замку зі своїми священиками, абати зі своїми священиками і двірські достойники.

Владислав, доїхавши до єпископа, спішився. Єпископ привітав його, благословивши, а потім він, священики і черниці проказали слова привітання. Владислав відповів молитвою, прочитавши її церковнослов’янською мовою, потім привітав єпископа й поцілував його в чоло. Потім знову сів верхи й поїхав угору до міста в супроводі всіх, хто був коло брами, і свого війська.

Під'їхавши до згарища церкви Святого Віта, князь знову спішився, став навколішки й проказав молитву. Потім поїхав до церкви Святої Діви Марії і там теж ставав навколішки й молився.