Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

Схрестивши руки на грудях і низько вклонившись, курд чекав.

— Послухай, бусурмане,— заговорив Добо (Гергей тут же перекладав),— ти знайомий з Дервіш-беєм?

— Знайомий.

— Який він із себе?

— Одноокий. Носить одяг дервіша, але під цим одягом у нього панцир.

— Так, це він. А ти з яких країв?

— З Бітліса, пане.

— Мати твоя жива?

— Жива, пане.

— Сім'я є?

— Двоє дітей у мене.

На очі курдові навернулися сльози.

Добо вів далі:

— Я випущу тебе з фортеці, але ти мусиш точно виконати одне доручення.

— Пане, я твій раб до смерті.

— Ти підеш до Дервіш-бея. В нього є маленький хлопчик-невільник. Скажи бею, нехай завтра зранку приведе хлопчика до тих воріт, які виходять на річку,— туди, де тебе взяли в полон,— і там він одержить за хлопчика те, що вимагає. Приходьте з білою хустиною. Зрозумів?

— Зрозумів, пане.

— Один з наших вийде за ворота. Він захопить з собою талісман Дервіш-бея. А ти візьмеш хлопчика в бея і передаси його нашій людині. Але дивіться, щоб ніхто не чіпав нашого посланця.

— Життям своїм за нього відповідаю.

— Цього мало. Поклянися серцем своєї матері, щастям своїх дітей, що чесно дотримаєш усіх умов.