Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Гм... Нічого не збагну... Бо ж якщо й уявити, що турки вештаються в Шопроні... гм... так бей викрав би каблучку, а не хлопчика.

— Тому я й місця собі не знаходжу,— відповів Гергей.

— І ти гадаєш, що син твій десь таки тут?

— Якщо сюди потрапила якимсь чином його шабля, то можна подумати, що й він десь тут.

Вони дійшли до палацу. Добо сів під ліхтарем на мармурову лавицю.

— Сідай і ти,— запросив він Гергея.

Впершися ліктями в коліна, Добо втупився в одну точку. Обидва мовчали. Врешті Добо стукнув себе по коліну і сказав:

— Ще цієї ночі ми знатимемо, правду каже турок чи бреше.

Він гукнув вартового, який походжав біля палацу.

— Мігаю! Піди до в'язниці, виведи курда, якого впіймали коло річки.

У вікно визирнула пані Балог.

— Пане Добо, накиньте свій довгий плащ.

Добо мав на плечах тільки сірий замшевий доломан, а нічний холод пробирав до кісток.

— Спасибі, не треба,— відповів Добо.— Я й так зараз лягатиму. Як почуває себе Пете?

— Марить і стогне.

— А хто сидить біля нього?

— Я попросила дружину Гашпара Кочиша. Але поки він не заспокоїться, я теж не ляжу.

— Ви спокійно лягайте,— сказав Добо.— Я бачив його рану. Загоїться. А ви, добродійко, відпочиньте.

Вартовий привів курда.

— Зніми з нього кайдани,— звелів Добо.