Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Прийміть і його,— попросила служниця.

— Не приймемо,— відповіли хлопчики.

А дівчатка прийняли.

Турченя не розуміло, що вони співають, але ходило в танку з ними так шанобливо, начеб творило разом з іншими якесь священнодійство.

Але звідкіля ця радість і втіха?

Турецькі кіннотники пощезали. Ясно, що на підмогу обложенцям поспішає військо. Королівське військо! Ясно, що турецька кіннота виступила проти цього війська.

І барабанщики барабанили ще задьористіше, намагаючись заглушити голоси турків, які все ще щось вигукували захисникам фортеці. З особливою запеклістю вистукував солдат, якому довірили великий барабан. Барабанячи, він раз по раз вискакував на фортечний мур.

А в фортецю сипалися записки. Турки закидали їх стрілами. Записок цих ніхто не читав — вони одразу ж летіли у вогонь. А стріли відносили до Цецеї. Від ночі до ночі старий сидів на Казематній вежі; тільки-но десь поблизу висовувався турок, як Цецеї посилав у нього стрілу.

Добо не змінився — був такий же серйозний.

Він піднімався то на одну, то на другу вишку і спостерігав за ворогом. Іноді довго дивився в бік гори Егед. Зрідка похитував головою.

Раптом він покликав до себе в палац Мекчеї.

— Слухай, Пішто,— сказав Добо, спустившись на стілець,— щось мені не подобається оцей Гегедюш. Ану, прослідкуй за ним.

— Вже слідкуємо.

— Я маю знати щогодинно, з ким він говорив, куди дивився, куди пішов.

— Усе знатимемо.

— Але дивіться, щоб Гегедюш нічого не пронюхав, а то ще піднесе нам який-небудь подаруночок.

— Не пронюхає.

— Якщо у фортеці вибухне заколот — нам кінець. Я міг би засадити його за грати, але ж треба з'ясувати, чи багато людей і хто саме йде за ним. Гнилятину треба вирізати, щоб і сліду її не лишилось. А хто за ним слідкує?

— Циган.

— Сам він чоловік надійний?