Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

— Цим займатиметесь після облоги. І доки замок обложений, ви не маєте права оголювати шаблі один проти одного.

Обурені супротивники повкладали шаблі у піхви. Добо холодно розпорядився, аби Гегедюш ніс службу біля Старих воріт у військах Мекчеї, а Гергей не смів без поважної на те причини покидати зовнішні укріплення.

— Після облоги! — сказав ще раз Гегедюш, погрозливо зиркнувши на Гергея.

— Не бійся, не сховаюся! — відповів зневажливо Гергей.

Ця сварка засмутила Добо.

Коли Гергей і Гегедюш розійшлися в різні боки, віл обернувся до Цецеї.

— Що буде з нами,— сказав він,— коли навіть офіцери вороже дивляться один на одного? Як же вони разом воюватимуть? Їх слід помирити.

— Грім би їх побив цих кашшайців! — сердито відповів Цецеї.— Мій зять усе правильно сказав.

Проводжаючи Добо, старий пішов з ним через усю ринкову площу. З корчми чулися співи, і коли вони підійшли туди, з дверей, похитуючись, вийшло троє солдатів. Обхопивши один одного за шиї і виспівуючи, вони попрямували до казарми.

Посередині крокував Бакочаї. Закінчивши пісню, він задиристо крикнув:

— Ніколи не вмремо!

Побачивши Добо, гультяї відпустили один одного і, зупинившись, поставали, наче три пізанські вежі. Всі троє кліпали очима й мовчали.

Добо пройшов повз них і спинився перед дверима корчми.

У корчмі теж співали. Терек вимахував хустиною, на якій була підв'язана його поранена рука. Комлоші ударяв по столу залізним кубком. Санісло Шонці, весело покрикуючи, підкликав дударів. Тут же троє рядових допомагали їм пропивати нагороду за хоробрість.

Добо обернувся до зброєносця:

— Поклич сюди обох корчмарів.

Через хвилину перед ними стояли Дюрі Дебреї із закасаними рукавами сорочки і Лаці Надь у синьому фартусі з високим нагрудником. Обидва збентежено зиркали в розлючені очі Добо.

— Корчмарі! — гаркнув Добо.— Якщо я ще раз побачу в фортеці п'яного солдата, то звелю повісити корчмаря, в якого він напився!

І, повернувшись, комендант пішов далі.

Вночі знову замуровували, лагодили зруйновані за день мури. Добо спав тільки годину чи дві на добу. Вдень і вночі його бачили то тут, то там; всюди чувся його спокійний, твердий голос — Добо впевнено й розважливо давав розпорядження.