Розділ «Частина п'ята Затемнення півмісяця»

На третю ніч після приступу з північного пагорба знову донісся гучний крик:

— Іштване Добо, ти чуєш? Тебе вітає твій давній противник Арслан-бей. Честь моя чиста, як моя шабля. Поговір не торкнувся імені мого...

І після короткої паузи знову почувся голос:

— Смерть доброго Іштвана Лошонці не повинна вас лякати. Він сам собі винен. Коли ж ви не вірите нам, я пропоную в заложники себе. Викиньте білий прапор, і я не побоюся увійти до вашої фортеці. Тримайте мене в полоні, аж поки самі не покинете фортеці. Убийте мене на місці, якщо в когось із вас під час відступу хоч волосина впаде з голови. Це кажу я, Арслан-бей, син славетного Яхья-паші Оглу Мохамеда.

Настала тиша — турок чекав відповіді.

Але Добо після перших же слів сів на коня і поскакав до другої вежі. Цим він хотів показати, що не хоче навіть слухати слова турка.

Продовження промови чули тільки солдати:

— Знаю, що я для тебе — достатня порука. Але якщо твої люди не задовольняться цим, ми готові відвести наші війська на три милі. І жоден турок носа не висуне, поки ви не відійдете на три милі у протилежному від нас напрямі. Відповідайте ж мені, хоробрий Іштване Добо!

Фортеця мовчала.

5

Опівночі Добо помітив біля дверей порохового погреба хлопця, який ніс на голові купу великих тазів, штук десять.

— Це що таке?

— Пан старший лейтенант Гергей наказав принести з кухні тази.

— А де пан старший лейтенант?

— На вежі Бойкі.

Добо поскакав туди. Зіскочив з коня і при тьмавому світлі ліхтаря поквапом увійшов до вежі. Гергея він побачив біля муру. Блідий, похмурий, він стояв непорушно, схилившись над великим тазом з водою, тримаючи в руках ліхтар.

— Гергею!

Гергей випростався.

— Я не знав, пане капітан, що ви ще не спите. А втім, я доповів Мекчеї, що встановив спостереження за тазами.

— Ведуть підкоп?