Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

Невдовзі перед ними забілів якийсь будиночок, схожий на корчму.

— Заглянь-но туди, синку,— попросив піп,— взнай, корчма це чи щось інше. Ми тут і коней погодуємо.

Гергей заїхав у подвір'я і трохи згодом вернувся.

— Хата порожня,— доповів він,— навіть двері незачинені.

— Дарма, коней хоч можна погодувати.

Назустріч їм вибіг білий кудлатий песик. Крім нього, не видно було ні душі.

Священик зіскочив з воза і обійшов весь дім.

— Чи є хтось вдома? — гукав він у двері й вікна.

У хаті було темно. Ніхто не відповідав. На порозі лежала розбита скриня. Видно, тут порядкували турки.

Священик похитав головою.

— Насамперед оглянемо колодязь, бо в мене ще й досі шкіра горить.

Він спустив відро у криницю і дістав води. Потім заходився щось шукати на возі.

Чого там тільки не було! І ковдри, і подушки, і зерно, і скриня, і різьблений стілець, і барильце вина, і туго набиті мішки. Один мішок виявився напханий чимось м'яким. Священик розв'язав його. У ньому було саме те, що він шукав — білизна.

Він намочив хустку у воді, роздягнувся до пояса, обклав себе примочками.

Гергей теж зліз з коня, підвів його до кадуба й напоїв.

Священик намацав в одному мішку хліб.

— Синку мій, ти хочеш їсти?

— Хочу,— відповів хлопчик і сором'язливо усміхнувся.

Панотець Габор витягнув шаблю з піхов, та перш ніж накраяти хліба, підвів обличчя до неба.

— Хай благословиться ім'я твоє, господи! — вигукнув він з палкою вдячністю.— Ти визволив нас з кайданів неволі і дав нам хліб насущний...