Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

— Стій, панотче! — мовив Добо і під'їхав до священика.— Як зветься твоє село?

— Кішгіда,— відповів священик.

— Біля Балатону?

— Так.

— То ось про що я тебе попрошу: візьми з собою цього хлопчика і, як тільки випаде нагода, переправ Балінту Тереку в Сігетвар.

— Гаразд,— відповів священик.

— Я боюсь, щоб з ним не трапилося якогось лиха,— пояснив Добо.— Ми вирішили розігнати великий турецький загін. Хлопчика можуть поранити.

Священик розвернув свою підводу.

— Сядеш до мене? — запитав Гергея піп.— Чи верхи поїдеш?

— Верхи,— відповів хлопчик сумовито.

Він хоч і знав, що тут готується кривава битва, однак біля Добо почував себе в цілковитій безпеці. Можуть бути й вбиті. Ну то й що ж, адже турки не люди, а дикі звірі, що плюндрують, грабують країну. Дитячим серцем він уже ненавидів ворогів.

Добо нахилився з коня і поцілував хлопчика.

— Хай благословить тебе господь, мій маленький витязю. Тобі хочеться побути з нами в бою. Але в тебе ще й чобіток немає. Отож їдь з панотцем, а через кілька днів ми зустрінемося.

Панотець Габор розв'язав колеса воза і стьобнув коней.

Герге сумно потрюхикав за возом.

15

Коли проминули Печську фортецю, вже зовсім смерклось. Вони не стали тут зупинятися. Священикові хотілося під ранок бути вдома.

Великий Мечек їм довелося об'їхати манівцямц.

Десь опівночі виглянув місяць, і наші подорожні поїхали швидше глинистим путівцем.

Гергей скакав уже попереду і, коли вони під'їхали до благенького мосту, попередив про те священика.