Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

— Теж з невільниками?

— З невільниками і багато возів.

— Мабуть, тиловий загін Касона. Дарма, будемо нападати.

Битий шлях, звиваючись, піднімався широким полотном на Мечек. Добо вибрав для свого загону таке місце, де виступ скелі заховав поворот дороги. Тут можна було несподівано напасти на турків.

— А не мало нас? — запитав білявий боєць з обличчям у ластовинні. Одразу було видно, що він ще не нюхав пороху.

— Не мало, Дюрко,— усміхнувшись, відповів Добо.— Коли ми вдаримо, ніколи їм буде лічити, скільки нас. До того ж і стемніє. Якщо ми й не порубаємо їх усіх, то порозганяємо. А в селах з ними легко впораються поодинці.

Оддалік з-за повороту виглянула довга валка визволених Добо бранців.

Добо послав їм назустріч солдата; велів передати, щоб негайно повернули назад до Печа; звідти вже тримати на схід чи на захід, але ні в якому разі не на північ і не на південь.

Вони бачили, як солдат під'їхав до них, як зупинилася валка і як один за одним усі вози повернули назад.

Добо глянув на Гергея.

— Хай йому чорт,— буркнув він роздратовано,— куди ж мені тепер дівати хлопчика?

13

Піп залишився наодинці з Юмурджаком.

Турок стояв під дубом і, опустивши очі, дивився на траву. Священик зупинився за десять кроків від нього, спершись на списа. Якийсь час іще було чути, як риплять вози, затим настала тиша.

Турок підвів голову.

— Перш ніж вбити мене,— промовив він, весь блідий від страху,— вислухай, що я тобі скажу. Мій пояс набитий золотом. За таку здобич ти хоч поховай мене як годиться.

Піп не відповів, байдужим поглядом дивлячись на турка.

— Коли повісиш мене,— вів далі Юмурджак,— викопай мені могилу під цим деревом і поховай так, щоб я сидів. Обличчям поверни до Мекки[16]. Зроби це за мої гроші.

Більше він не промовив жодного слова. Чекав, коли піп накине йому зашморг на шию.

— Юмурджак,— заговорив священик,— я чув учора, як ти казав, що твоя мати була угорка...