— Чудасія. Колумб якийсь...
— Америку, каже, знайшов,— пошепки передає Коздроньова.
— Слухайте, кумо, слухайте. І переказуйте нам геть усе.
— Знов про когось розповідає. Маркополо чи якось так...
— А хто це?
— Мандрівник нібито.
— Польок? — дочув і дідусь Лопень.— Виходить, він з наших-таки.
Діти в класі, задивлені на Агнешку та «Колумба», захоплені уроком, вже давно не озираються на Бобочку. Не звертають вони уваги й на гомін та перешіптування за вікнами, навіть на сиві вуса дідуся Лопеня, що виглядають з-за підвіконня.
— А ви, пані, бачили море? Справді? — Мар’янек вже не може опанувати свого збудження.
— Бачила. Двічі,— не без гордості говорить Агнешка.— Наше море, Балтійське. Навіть води трохи зачерпнула з нього, на згадку.
— Покажіть нам! — прохають дівчатка.
— Покажу, звичайно. Для того й принесла.
«Моє наочне приладдя,— пробігає прудка думка, смутна й тепла.— Моє минуле, мої пам’ятки, вечір Із Стахом на дикому пляжі за Карвою. А пляшечка ще Кшисева».
— Е-е... вода як вода,— розчаровуються діти.
— Але солона,— захищає свій експонат Агнешка.— Морська вода солона.
— Справді? — не вірить Елька.
— Покуштуй і скажи всім.
І Агнешка виливає кілька краплин на ласо висунутий язичок Ельки.
— Солона! — захоплено вигукує Елька.
Цікавість жінок за вікном досягає межі. Тим більша вона для дітей, котрим матері не дозволили іти на урок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „17. Мандрівка на море“ на сторінці 5. Приємного читання.