— Бо ж ліжко, дурненька, теж має чотири ноги.
— І грішить, і перчить ваш язичок, тітко Бобочко!
Розхихикались жінки, нібито й соромливо, але не без задоволення. Позиркують на Семена, чи, бува, не розчув. Проте не Семен, а дідусь раптом жваво обзивається з-під печі:
— А одного разу за Бугом, в Усичанах, чоловік жінці язик прострелив.
— Та що це ви, дідусю! Як же це?
— Задовгий язик мала, і весь час ним теліпала.
Бобочка, рада не рада, змушена проковтнути й колючий натяк, і жіночий сміх. І щоб повернути собі належну повагу, починає потішати жінок і сама береться до роз’яснення. Досить було перекрутити восковий візерунок, і тінь на стіні уже не залишала місця для сумніву.
— Коваль.— Бобочка підтверджує перший здогад,— але не від молотка, а від ковадла. Він буде для тебе, Пелю, ковадлом, а не молотком: це означає, що можеш його кувати, як хочеш.
Але не радіє Пеля, розчарована, плечима знизує.
— Поворожіть мені, бабцю,— прохає тихо,— про того єдиного, що маю на думці.
— Зараз же й поворожу тобі, без воску. Слухай: решетом воду носити, в мішок вітер збирати й про невірного думати — однака дяка. Тримайся коваля, поки він тебе хоче. Кінець. Тепер Павлинці. Але уже голками, аби по-іншому було.
— Голок із шість треба для Павлинки,— буркотить Пащучка.
Семен, нібито на перший погляд байдужий, а насправді пильний і уважний, застерігає сусідку сильнішим ударом по струнах.
Дві голки уже знайшлися. Бобочка обережно кладе їх на поверхню води, і всі куми разом з нею затамовують подих. Тримаються голки на поверхні, не тонуть, досить далеко одна від одної, як і належить їм. То ж Бобочка розпочинає своє ворожбитське слово-скоромовку:
— Іди, голко, до голки... стрінетеся гострієм — буду за багатієм, зійдетеся боком — буду за бідаком, а якщо ваші кінці розминуться, вісім років дівкою зостануся...
Голки повільно, то здригаючись, то зупиняючись, починають сходитися й нарешті з’єднуються гострими носами, як живі.
— Павлино, будеш багатою,— виголошує Бобочка.
— Вона й тепер багата.
— А мені що до того... Ет, дайте мені спокій! — відбивається Павлинка від примовок, зніяковіла та безпорадна.
— Павлинці випадає шляхтич,— вслід за матір’ю іронізує Пеля.— Напевне, Семен?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „13. Вечорниці з ворожінням“ на сторінці 4. Приємного читання.