TextBook Отак звіряючи свої думки, хлопчина дістає з найдальшого куточка шухляди тонку, в сірий папір обгорнуту книжку. Посмішка зацікавлення Агнешки меркне, як тільки з-під обкладинки з’являється назва твору.
— Ви, пані, читали цю книжку? Ні? Це діялося давно, в Данії, королівстві такому... І цей королевич... Його батька замордували... а мама була в нього недобра...— Тотек затинається,— недобра мама...
І враз, кинувши на стіл недоїдену моркву, хлопець важко схлипує й затуляє обличчя руками.
Агнешка легенько обнімає його, кладе руку на чоло.
— Ти, Тотеку, передчасно підвівся з ліжка. У тебе висока температура. Вертайся додому й лягай.
— Ви нічого не знаєте, пані. Я не люблю бути вдома, не можу влежати. Я сюди приходжу навіть уночі. І сьогодні в школі я вас, пані, обманув...
— Коли?
— ...що я нібито чекав на другий урок. Адже ж я знав про те шахрайство з дітьми. І Елька знає, навіть Томек. І всі довідаються. І все впаде на вас, пані. О, я вже чув у крамниці, що там говорять. Моя мама...
— І все впаде на мене...— перебиває Агнешка, повторюючи його слова з меланхолійним розпачем. І цей її тон викликає в Тотековому серці мало не вибух гніву.
— Чому ви, пані, не мешкаєте там, де мали мешкати? Чому ви дали згоду?..
— Тотеку, що з тобою?
— Хіба ви, пані, не розумієте?
Морок — і враз блискавка. Запізнілий сніп світла, яскравого аж до запаморочення в голові. Отож те сусідство через двері — це не тільки пастка. Це також доказ, перед очима всіх людей, її вибору, її згоди. Тепер усе ясне, страхітливо зрозуміле. Вчорашні образи на вечорі відпочинку. Антипатія Коздроньової, змова жіноцтва. Відсутність дітей на уроці. Ех, якби-то знаття, якби-то тверде знаття, проти кого насамперед спрямувало село отой свій протест! Проти неї? Чи проти нього? Треба це перевірити. Потрібно переконатися. О, тільки тепер гра варта свічок. Агнешка хапає кинутий на стіл шнур і конвульсійно затискає його в руці. Серце починає стукотіти сильно, несамовито.
— Тотеку, я мушу вертатися. Зараз. Ходімо.
— Але ж ви, пані, залишитеся тут? Не виїдете?
— Ні. Я ще не знаю.
— Я дуже хотів би, щоб ви оселилися в нас.
— О, Тотеку, я хотіла б мешкати чимдалі від... школи.
— А я — щоб у нас. Вона... вони б не наважувалися при вас...
— Про кого це ти?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вчителька, дочка Колумба» автора Мах Вільгельм на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „12. Кімната, знову відвідини“ на сторінці 4. Приємного читання.