Розділ «Частина друга»

Діти очей не зводили з бурштинових, медових шматків вареного гарбуза, що його внесла на дерев'яній таці Рахія. Сашко подивився на бліде, загострене Петрусеве обличчя, на Галку й Анку, зітхнув і зняв картуза.

— Вибачте нам... ми не можемо, — цієї хвилини Сашко був злий на Зорку як ніколи. — У нас дівчина пропала... ми повинні йти шукати... Та ось через дощ забігли...

— Хто пропала? — стривожилась Рахія.

— Зорка, — в один голос сказали Галка й Анка.

Рахія заметушилася по кімнаті.

— Апа! Де великий чапан? На голову надіну, шукати піду.

— Маленька кизимка? — допитувалася господиня. — Кара-джель дме та ще й дощ! Захворів...

Рахія принесла з передпокою величезну коричневу накидку і закуталася з головою. Тільки ніс стирчав та блищали чорні очі.

— Зараз Арсена, Бабатая покличу — разом підемо!

І побігла.

— Їжте, — сказала господиня, — курсак порожній, як шукати будете?

Діти перезирнулися, обступили стіл. У кімнаті запала тиша. Роти набиті коржами, гарбузом. Очі сяють від задоволення. Галка з'їла другий шмат гарбуза, облизала тверду кірку, потяглася за третім.

— Здорово! — сказала вона й підштовхнула Анку ліктем.— Чого ти? Чому ти така? Дощ перестане, й підемо.

— Ми-то їмо, а вона... цілий день без обіду,— мовила Анка.

Петрусь Заєць витер рукавом рота, з досадою почухав потилицю. Сашко насупився й відійшов од столу. Зняв з вішалки картуза.

— Пішли, друзі, — він повернувся до господині. — Дякуємо вам...

Діти вийшли на вулицю. Дощ періщив, як і раніше. Самотній ліхтар веселковою тремтячою плямою блимав десь попереду. Від його світла ще темнішими здавалися вулиці.

Діти натягнули на голови курточки й побігли, хляпаючи в темряві по калюжах.

«А раптом їй спаде на думку сісти на поїзд? — тривожився Сашко. — Загине сама... Не вірю Кразі, Зорка не така, щоб ні з сього ні з того втекти... Сидить, напевне, десь під дощем і плаче. Лише б знайти... лише б знайти...»

На одній з вулиць вони здибали мокрого як хлющ Генька. Над головою він тримав шмат фанери, яка хоч і не рятувала його від дощу, але так сильно торохтіла, що ніхто 8 дітей не міг спочатку почути й слова.