Розділ «Частина друга»

Він лежав горілиць, укритий до підборіддя ватяною ковдрою.

— Сашко?.. Нічого, Маря... мені вже краще... Ходи ближче, Сашко, сідай...

Микола Іванович витягнув з-під ковдри руку й погладив Віру Іванівну по плечі:

— А ви йдіть, Вірунько... до дітей... не можна залишати... самих...

Віра Іванівна підвелася, нахилилася до Миколи Івановича, поцілувала його в щоку й швидко, ні на кого не дивлячись, вийшла з кімнати.

— Ходи сюди... Зорю, розкажи, які в тебе успіхи... в школі?

Зорка сіла на краєчок ослінця і озирнулася на Сашка.

— Добре. Я вже майже всіх наздогнала, правда! Мені Сашко допомагає...

Підійшла Маря, замінила Миколі Івановичу грілку й побігла на кухню по нову порцію окропу.

— Я знаю, — сказав Микола Іванович, подивився на Сашка й усміхнувся. — Бережіть вашу дружбу... нікому не давайте її кривдити...

— Ми не дамо, еге ж, Сашко? — впевнено мовила Зорка.

Вона підбадьорилася. Коли Микола Іванович усміхається, то не так все й погано. Зорка підвелася і пройшла по кімнаті, роздивляючись корінці книжок на грубих дерев'яних полицях уподовж стіни.

— Скільки у вас книжок! Дивіться... Пушкін...

— Ти читала Пушкіна? — запитав Микола Іванович.

— Ага. Ми вже й у школі його проходили. Миколо Івановичу, а чому мені «Пікову даму» не можна читати? Я взяла в бібліотеці, а Кра... Степан Федорович відняв. Як закричить: «Хто тобі дозволив такі книжки брати?!» А я однаково прочитала, нишком. Зовсім нецікава...

— Ось бачиш... тобі можна все читати... Лише є такі... книжки, які ти ще просто не зможеш... зрозуміти... Прочитаєш, книжка... видасться тобі нецікавою... і ти втратиш для себе чудову книгу... Розумієш?

Микола Іванович поворухнувся, заплющив очі. Губи його щільно стулилися. Лоб спітнів.

Сашко схопив рушничок і почав обережно витирати йому обличчя. Зорка навшпиньках підійшла до ліжка.

— Сашко, може, Вірванну покликати? — пошепки запитала вона.

— Не потрібно... — сказав Микола Іванович.