Розділ «Частина друга»

Анка насупилась. Нінка схвильовано замотала головою.

— Щохвилини бігаєш до Краги, все доносиш! — пропищала вона й шмигнула за Анчину спину, мов у нірку сховалася.

Наталчине обличчя взялося червоними плямами. Вона хотіла щось сказати, але в цей час до кімнати влетіла захекана Галка.

— Наталко! Там уже старші шукати зібралися! Гайда швидше!

— І не подумаю... Зорка дисципліну порушуватиме, а ми бігай шукай її у таку холоднечу.

— Та ти що?! — сторопіла Галка. Підійшла ближче, покрутила пальцем біля скроні. — З глузду з'їхала?

— Вона з себе всяку відповідальність уже зняла, — насмішкувато мовила Маря, підводячись. — Ех ти, Наталко, кукіль з тебе виросте, а не людина. Тьху!—і пішла на кухню.

Галка засунула руки в кишені.

— Ви собі як хочете, можете слухати цю... — вона кивком голови показала на Наталю, — я й сама піду!

— Чому це сама? Разом підемо. — Анка поправила хустинку й пішла на Наталю так, ніби перед нею було порожнє місце. Наталя мимоволі позадкувала, звільняючи Анці дорогу.

...Сашко й Петрусь ходили по селищу, заглядали в кожний закуток, стукали в хати, розпитували місцевих жителів, чи не бачив хто обстрижену дівчину в білій марлевій косинці, зеленій байковій сукенці та чорній суконній курточці.

Разом з ними ходили Галка й Анка.

Зорки ніде не було.

Почало смеркати. Небо затягло густими хмарами. Дрібний дощик посіяв, ущух на кілька хвилин і раптом прошив повітря крижаними струменями з такою силою, неначе хотів пробити землю наскрізь.

Діти кинулися до найближчого будинку, затарабанили у хвіртку. Голосно загавкав собака. Тривожно забекали в хліві вівці. З-за хвіртки виглянула закутана в білу хустку жінка. За нею з'явилася дівчина, в тюбетейці, з багатьма тоненькими кісками.

— Ой-бой! — здивовано вигукнула дівчинка. — Галя! Аня!

— Ой-бой! — так само, як дівчинка, вигукнула жінка. — Зовсім мокрі! Заходь швидко, швидко!

Діти зайшли до хати й ніяково стали біля порога. Слідком за ними вбігла Рахія.

— Добре, що прийшли! Проходьте, чому стоїте? Чай пити будемо, зелений, смачни-ий!

Мати Рахії скинула хустку й лишилася в просторому картатому платті. Кругла, усміхнена. Дві товстих, що аж вилискували синявою, коси навколо голови. Клопоталася біля столу, розставляючи піали.