Розділ «Стівен Кінг, Річард Чізмар Пульт Ґвенді»

Він знову оглядає монети через збільшувальне скло.

— Тільки скажіть чесно, міс Ґвенді, а ваші батьки знають, що ви їх продаєте?

— Так, сер, знають. Не мають нічого проти, бо це на хорошу справу.

Його погляд стає проникливим.

— Але, наскільки я розумію, їх тут немає.

Можливо, у чотирнадцять Ґвенді й не була б готова до такого, але зараз вона старша і може відбити випадкову кручену подачу від дорослого.

— Вони обоє сказали, що колись мені доведеться самій забезпечувати себе, і це може стати гарним початком. До того ж, я читаю такі журнали, як тут у вас, — вона показує. — «КОЙНейдж»?

— Угу, угу.

Ленні кладе збільшувальне скло і приділяє їй усю свою увагу.

— Ну що ж, міс Ґвенді Пітерсон, срібний долар Моргана такої давності і майже в ідеальному стані можна продати за ціною від семи­сот двадцяти п’яти доларів до восьми сотень. Але Морган у такому стані… — він хитає головою. — Чесно, я навіть не знаю.

Цієї частини Ґвенді не практикувала — та і як взагалі? — але їй дуже сподобався цей старий, тож вона випалює:

— Моя мама працює у сфері продажу автомобілів, і про деякі машини в них кажуть так: «Оцінена на продаж». Тож… ви можете заплатити по вісімсот за кожну? Це можна вважати її ціною?

— Так, мем, можна, — каже він без вагань. — Але чи впевнена ти? Один з великих магазинів міг би…

— Я впевнена. Якщо можете заплатити вісімсот за кожну, ми домовились.

Старий видає смішок і виставляє руку.

— У такому разі, міс Ґвенді Пітерсон, ми укладаємо угоду, — вони потискають руки. — Зараз випишу тобі чек і заплачу.

— Е-е… я впевнена, що вам можна довіряти, Ленні. Мені насправді було б не дуже зручно з чеком.

— З моїм життям, коли сьогодні я в Торонто, а завтра у Вашингтоні, хто тебе звинуватить? — підморгує їй. — До того ж, у мене є приказка: готівка не патякає. А чого Дядько Семмі не знає про наш бізнес, не йде йому на шкоду.

Ленні кладе срібні монети назад до прозорих пакетиків і зникає десь під столом. Щойно відрахувавши шістнадцять хрустких купюр по сто доларів — Ґвенді й досі не може повірити, що це відбувається, — він виписує чек, рве копію і кладе його поверх грошей.

— Я тут ще написав свій номер на той випадок, якщо у твоїх батьків виникнуть питання. Далеко додому?