Розділ шостий Що сказало дерево

— Звісно ж, належить, — промовив голос. — Не так вже й важко чимось володіти — або навіть усім відразу. Треба просто усвідомити, що це твоє, і відпустити. Ось у такий спосіб наш ліс належить Панові. Уві сні він явився мені. Ти теж там був, вів на ланцюжку сумну дівчину. Неймовірно, надзвичайно сумну. Пан наказав, щоб я тобі допомогла.

— Мені?

— І від цього мені стало так тепло, так приємно залоскотало зсередини, що я затрепетала від кінчиків листя до самого коріння. Я прокинулася і побачила, що ти спиш, прихилившись до мого стовбура, і хропеш, наче порося.

Трістран почухав носа. Він перестав шукати поглядом дівчину, і тепер вже звертався до самого бука.

— Отже, ви — дерево? — запитав він, міркуючи вголос.

— Я не завжди була деревом, — відгукнувся голос з-поміж шарудіння листя. — Мене перетворив на бук чарівник.

— А чим ви були раніше?

— Як думаєш, я йому подобаюся?

— Кому?

— Панові. Якби ти був Повелителем Лісу, хіба ти давав би комусь доручення, хіба просив би допомоги й підтримки в того, хто тобі не подобається?

— Ну… — почав було Трістран, але не встиг він вигадати дипломатичної відповіді, як дерево повідомило:

— Мавкою. Я була лісовою мавкою. І от за мною почав упадати принц — ні, не милий і добрий, навпаки. Але хай який був би той принц, повинен же він хоч трохи розуміти, що дозволено, а що ні?

— Певно, повинен?

— От і я думала, що він це розуміє, але помилялася. І от, тікаю я від того принца, шепочу при цьому заклинання, аж раптом — бац! — стаю деревом. Що скажеш?

— Ну, — відповів Трістран, — я не бачив вас мавкою, але дерево з вас просто дивовижне.

Дерево нічого не відповіло, тільки грайливо зашелестіло листям.

— Мавкою я теж була нівроку, — сором’язливо сказало дерево.

— А що ви казали про допомогу й підтримку? — запитав Трістран. — Не подумайте, я не збиткуюся. Підтримка мені зараз справді дуже потрібна, просто не відразу спадає на думку, чим зможе допомогти дерево. Ви ж не можете піти зі мною, або нагодувати мене, або повернути зірку, або перенести нас назад до Стіни, де живе моя кохана. Я впевнений, що ви змогли б чудово захистити мене від дощу, якби йшов дощ, але зараз дощу немає…

Дерево зашелестіло.

— Розкажи-но, що саме з тобою відбувається, — запропонувало воно, — а я вже сама вирішу, чим тобі допомогти.