Розділ четвертий «Чи встигну я туди при свічці?»

— А-а-а-ах, отепер мені краще, — сказав він, передаючи чашку Трістранові. — Пийте маленькими ковтками. Королівський напій! Я віддав за нього два чималі блакитно-білі діаманти, механічну пташку, яка чудово співала, і лусочку дракона.

Трістран відпив з чашки. По всьому тілу до кінчиків пальців розлилося тепло, а в голові немов залоскотали маленькі бульбашки.

— Ну як, смакує?

Хлопець кивнув.

— Боюся, воно аж занадто добре для таких, як ми. Разом з тим… Це чудова розрада у скрутну хвилину — себто, в таку, як зараз. Вибираймося з цього лісу, — сказав кошлатий чоловічок. — Нам у який бік, до речі?

— У той, — сказав Трістран, вказуючи наліво. Коротун заткнув бутель корком, упакував його, закинув валізу на плече, і двоє подорожніх знову пішли разом зеленою стежкою, що вела крізь сірий ліс.

Через декілька годин білі стовбури почали рідшати. Нарешті сухоліс скінчився, і тепер вони йшли вздовж крутого берега, між двома низенькими кам’яними стінами. Озирнувшись, Трістран не побачив за спиною ані сліду лісу; позаду темніли лише пурпурові від вереску пагорби.

— Тут можна зупинитися, — запропонував супутник. — Нам треба поговорити. Сідаймо.

Він поставив на землю свій величезний клунок і сів на нього верхи, дивлячись згори донизу на Трістрана, котрий примостився на камені край дороги.

— Я дечого не розумію. Поясніть мені. Звідки ви?

— Зі Стіни, — відповів Трістран. — Я вже казав.

— Хто ваші батьки?

— Мого батька звуть Дунстан Торн. А матір — Дейзі Торн.

— Гм. Дунстан Торн… Гм. Знаєте, мені одного разу пощастило поспілкуватися з вашим батьком. Він поселив мене на ніч. Непоганий хлопець, тільки спати надто сильно любить. — Коротун почухав своє рильце. — Але мені й досі незрозуміло… Послухайте, у вашій родині є щось незвичайне?

— Моя сестра Луїза вміє ворушити вухами.

Кошлатого чоловічка це зовсім не вразило. Він теж поворушив вухами, великими і волохатими.

— Я не про це, — сказав він. — Я мав на увазі, наприклад, бабусю-відьму або дядька-чаклуна, або родичів-ельфів десь далі в генеалогічному дереві.

— Навіть якщо такі є, то я про них не знаю, — зізнався Трістран.

Коротун змінив тактику.

— Де розташовується селище Стіна? — запитав він.