Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— І що тепер? — прошепотіла Ярвен.

— Галяву косили, — стенув плечима Йоас. — Видко, тут хтось живе. Але що вони їдять? Довкола ні городу, ні худоби — анічогісінько.

— Вертаймо назад! — скомандувала Малена. — Байдуже, що вони тут роблять, я не хочу потрапити їм на очі!

Ярвен пильно придивилася до хатини. Невеличка, дерев’яна, пофарбована в жовте… Від неї віяло затишком і спокоєм. Ох, краще б Йоас не згадував про ліжко!

— Ярвен! — прошипіла Малена.

Цієї миті двері відчинилися, поріг переступила якась жінка й помахала їм рукою — мабуть, побачила їх з вікна.

— Гей! — гукнула вона й ступила крок у їхній бік. — Ви в гості?

Ярвен і не помітила, як Йоас, щойно вгледівши жінку, зник. Цієї миті в Малениних очах щось промайнуло — чи то переляк, чи то якийсь здогад, одне слово, щось таке, що змусило її голос затремтіти, коли вона промовила:

— Ми, здається, заблукали. — І, нахиливши голову, опустила очі в землю.

— Якщо ви мандруєте пішки, то, либонь, уже давно в дорозі, коли так рано прибилися сюди, — стомлено всміхнулася жінка. — Ми тут живемо досить відлюдно. Може, поп’єте чогось перед тим, як іти далі?

Ярвен спала на думку Баба Яга, Гензель і Ґретель. Сміх та й годі.

— Ні, дякуємо, — буркнула Малена й відвернулася, щоб піти геть. — Даруйте, що потурбували! Нам уже пора!

— Малено! — мовила Ярвен і смикнула ту за рукав. — Тільки швиденько чогось поп’ємо!

У кінофільмах, коли когось мучить спрага, завжди з’являється річечка чи струмок, але їм трьом, після того, як вони наїлися солоних супів, дорогою не трапилось навіть жодне озеро.

Малена люто глипнула на Ярвен і процідила крізь зуби:

— Дурепа!

Тим часом жінка підійшла ближче й спитала:

— А чого це ви серед ночі блукаєте? — На вигляд вона мала приблизно стільки ж років, як і мама, проте була невеличка й смаглява. І страшенно стомлена.

Малена, не підводячи очей, знай обсмикувала на собі одяг.

— А ти, мабуть, з дому втік, еге ж? — спитала жінка й, узявши Малену за підборіддя, спробувала підвести її обличчя.