Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Надвечір Меонок з Лороком зникли. Нагіра почула лише, як загуркотів двигун, і ще вгледіла з вікна, як старенький комбі повільно поторохтів лісовою дорогою. Хвилю Нагіра міркувала, чи не наздогнати їх, та зрештою навіть не стала гукати.

Якщо ті двоє надумали піти, на перешкоді їм вона не стоятиме. Нагіра лише спитала себе, що в них на думці й чи вони повернуться.

Усе складалося так погано, що далі вже нікуди.

— Вона вже прийшла до тями? — спитав Йоас.

Це було перше, що почула Ярвен, — його голос. Враження вона мала таке, немовби з глибокої темної шахти її щось виносить нагору, де з’являються звуки, світло… Коли вона розплющила очі, просто над нею саме пропливало Маленине обличчя.

— Ну? — привітно мовила принцеса. — Ти вже тут?

Минула ще якась хвилина, і Ярвен нарешті усвідомила, де вона. У голові все ще паморочилось, потім вона раптом пригадала, що їй казали Малена з Йоасом.

— Мені недобре! — прошепотіла Ярвен.

Малена краєм простирадла втерла їй з чола піт і спитала:

— Невже ти не переносиш супів? Слухай, Ярвен, забудь про матір. Якщо ти весь час думатимеш про неї й про те, що, може, зробили з нею Норлін, Гільґард і отой мерзотник Больштрем, то це нікому не допоможе.

— Мене так гризе совість! — прошепотіла Ярвен. — Якби я так… не заносилась, якби так не пишалася, що вони вибрали саме мене, якби я просто сказала була, що не хочу грати в тому їхньому ідіотському фільмі… — Вона сіла. — То вони взяли б котрусь іншу з дівчат! І тоді з мамою нічого б не сталося!

Малена з Йоасом перезирнулися.

— Дурниці! — кинув Йоас. — Забудь про це.

— Що сталося, те сталося, — промовила Малена. — Із тим, що сталося, тепер нам доведеться рахуватись. А це означає, що передовсім треба відійти ще далі від узбережжя. Адже тут, поблизу Зунда, нас шукатимуть насамперед.

Вони рушили вузькою дорогою крізь ніч. Ні спереду, ні ззаду — жодної машини, жодного світла від фар, яке б раптом випірнуло з темряви, промигнуло мимо й знову зникло. Лише місяць і зорі. Йоас запевняв їх, що вміє визначати сторони світу вже за самими зірками. Ярвен просто мовчки плелася за тими двома.

Аж на світанку назустріч їм вигулькнуло перше авто, й вони відразу звернули на піщаний путівець.

— Поспимо збоку від дороги, — сказала Малена. — А ввечері вирушимо далі.

Путівець заріс травою, вибоїни вже давно ніхто не вирівнював. Йоас задоволено кивнув головою й сказав:

— Б’юсь об заклад, в оселі, до якої веде оцей шлях, вже ніхто не живе. Радійте, любі мої принцеси! Може, сьогодні вранці ви спатимете навіть у справжньому ліжку!

Та згодом їм таки трапилось авто. Воно стояло просто перед хатиною — старенький пошарпаний «форд». В одному з вікон у хатині вже горіло світло.