Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— То вона вас не впізнала?

— Нагіра? — перепитала Малена. — Думаю, ні. Адже мого обличчя вона майже не бачила. Я весь час, як могла, ховалася за Ярвен. Нагіра прийняла мене за південноскоґландського хлопця, що втік із дому.

Ярвен звела на Малену вражений погляд і прошепотіла:

— Нагіра?! Ота жінка була… Нагіра?

— Безглузда випадковість! — кивнула головою Малена. — Добре, що хоч Йоас вчасно впізнав її та встиг чкурнути в ліс. Але мене вона не впізнала. А тебе й поготів.

— Ватажок бунтарів!? — не вірилось Ярвен. — Тоді чому ж вона сидить тут, у лісі, коли в столиці вибухає її бомба?

Йоас уїдливо засміявся й відповів:

— Для цього Нагіра має людей. Власних рук вона не забруднить.

Ярвен замислилась. Нарешті пробурмотіла:

— Але чому ж… чому ж тоді вона так злякалася, коли побачила той репортаж? Стала, мов укопана. Навіть не помітила, як ми вшилися за двері.

— Це правда, — мовила Малена. — Вона була… Схоже, вона перелякалася ще дужче, ніж ми. Мабуть, те, що бомба спрацювала надто рано, стало для неї шоком. Це в її плани не входило.

— Атож, — замислено промовив Йоас. — Так воно, мабуть, і було.

З-понад ялинових верхівок виглянуло сонце, і його проміння помалу дісталося й до прогалин між деревами. Аж тепер, коли воно пригріло в плечі, Ярвен завважила, як змерзла була після тієї біганини.

— Чи не можна було б трішки поспати? — промимрила вона. — Хоча б трішечки-трішечки, бодай крапелиночку?

Малена кивнула головою й сказала:

— Засвітла йти далі все одно дуже небезпечно. Тим більше тепер, коли вони шукають бунтарів і прочісують усю північ. Скоро тут аж кишітиме солдатів. Одне слово, поспімо по черзі.

Ярвен умостилася серед колючого дрібного віття й заплющила очі. Вона просто не розуміла, чому перед цим ідея з ліжком видалась їй такою спокусливою. Не було чудовнішого ложа, ніж зігріта сонцем лісова земля серед кущів чорниці.

Нагіра вимкнула телевізора. Перед репортерською камерою поставали все нові й нові співрозмовники, але слухати їх далі вона вже не мала потреби. Однаково всі вони були тієї самої думки: південь довго виявляв терпіння до півночі, запропонував північанам права, дав шанси взяти участь у розвої країни. Але цим другим терактом північ переступила всі межі, на півдні вже ніхто не може почуватися в безпеці. Настав час поставити бунтарів, усю північ на місце.

— Дурні хлопчиська! — пробурмотіла Нагіра. — Їм лише пригоди в голові, тим дурним хлопчиськам!

Вона підійшла до столу й важко опустилася на один зі стільців. Де вони роздобули вибухівку? Ключ від сховища й досі надійно висів на ланцюжку в неї на шиї, в цьому вона переконалася насамперед. Отже, зі сховища взяти вибухівку вони не могли.