Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Корона? Про що ти кажеш?! — вигукнула Тяркс. — Скоґландія — держава сучасна! Корону принцеса вдягає лише в офіційних випадках. Скажімо, коли приїздить глава якоїсь іншої держави. А сьогодні лише її день народження! — І повела Ярвен до великого дзеркала у ванній кімнаті.

Ярвен аж дух перехопило. Тепер, коли аристократичний, чужоземний вигляд мала й сукня, Ярвен зробила перед дівчиною в дзеркалі майже старомодний кніксен.

— Аж моторошно дивитись на себе! — прошепотіла вона.

Та водночас щось приємно залоскотало в неї на душі. Вона була схвильована й щаслива, якою бувала лише тоді, коли вранці на свій день народження йшла поглянути на стіл із подарунками, або перед тим, як на Святвечір відчинялися двері до кімнати з різдвяними подарунками. Або торік узимку, коли вона кілька днів ходила, гадаючи, що, мабуть, закохалася в одного новенького хлопця з паралельного класу. Чи вдома їй хто-небудь повірив би, що вона може мати такий гарний і величний вигляд? Чи повірила б у це вона й сама?

Але відтепер усе буде інакше. Вона послала принцесі в дзеркалі повітряний цілунок, обернулася до Тяркс і сказала:

— Я готова, можемо вирушати.

Вони посідали вчотирьох знов до того самого лімузина, яким сюди й приїхали. Спочатку Ярвен здивувалася з того, що їх ніхто не супроводжує, жоден ескорт із поліцейських чи охоронців. Та потім збагнула: поки що вона ніяка ще не принцеса. У столиці вони спробують провести її до палацу якомога непомітніше, щоб ніхто не здогадався про підміну, а водночас, так само якомога непомітніше, вивезуть з палацу, тільки крізь інші ворота, справжню принцесу. Аж коли Ярвен опиниться в палаці, вона нарешті обернеться на принцесу, й аж тоді постане потреба в людях зі служби безпеки, аж тоді почнеться ота метушня.

Крізь тоновані вікна Ярвен намагалася розгледіти якомога більше своєї країни. «Моєї країни!» — подумала вона й хихикнула. Саме так. Тож тепер принаймні треба знати, яка вона, ця країна, на вигляд.

Майже до самих міських околиць тяглися порослі лісом пагорби, з-поміж яких час від часу поблискувала вода: морські затоки чи озера. Вони проминали невеличкі й чепурні села та містечка, і все довкола було таке чистеньке, доглянуте, яким, либонь, і мало бути на день народження принцеси.

«І не лише чистеньке й доглянуте», — подумала Ярвен, коли вони з’їхали з пагорба в місто. Як і того вечора, коли вона прилетіла сюди, на цих обсаджених деревами вулицях з високими світлими будівлями її огорнуло відчуття затишку й добробуту. Люди, що цього недільного ранку плавом пливли всі в один бік (і що далі їхав лімузин, то щільнішим робився цей потік, і раптом Ярвен, трохи аж ужахнувшись, збагнула, куди сунув той натовп), були високі на зріст, біляві й гарно вбрані. Ніщо тут не вказувало на злидні чи хоча б на безгрошів’я, ніде не видно було крамниць із порожніми вітринами; на хідниках поряд з урнами не валялося сміття, а в кущах — порожні пляшки, у кронах дерев не метлялися пластикові пакети, на стінах ніде не облуплювався тиньк. Натомість — квіти на клумбах, на будівлях — свіжа фарба, перед під’їздами — розкішні автомашини.

— І отак повсюди? — поцікавилась Ярвен.

Тяркс саме розмовляла про щось із Гільґардом.

— Що? — перепитала вона, поморщивши чоло.

— Тут усе таке… таке гарне, — промовила Ярвен. — Таке багатство. І отак повсюди?

Тяркс усміхнулася й сказала:

— Це Скоґландія, Ярвен! Ми — країна заможна. Північний острів багатий на рудні родовища, яких нам вистачить ще на багато поколінь, а в прибережних водах ми поставили свердлові нафтові установки. Є фабрики й заводи, найсучасніші технології. Усі скоґландці мають добрі прибутки, всім склоґландцям добре живеться. — Вона кивнула головою Ярвен. — І всі скоґландці люблять свою принцесу!

Ярвен відкинулась на спинку сидіння й подумала: «Моя країна».

Вони повільно їхали вузенькою вуличкою вздовж високого довгого муру, поки водій раптом різко крутнув кермо. Доти непомітна брама відчинилась якраз тієї миті, коли лімузин підкотив до неї, а щойно він поминув її — так само, відразу зачинилася.

— Палац! — промовила Тяркс, і в її голосі Ярвен знову відчула гордощі.

А втім, пані Тяркс могла б про це й не казати. Вони опинились у величезному, оточеному муром парку, по якому видно було, що заклали його ще багато сторіч тому. Високі дерева з крислатими кронами, широкі моріжки, засаджені трояндами клумби і, коли машина вже під’їхала з тильного боку до палацу, — французький парк на терасах з цілим рядом водограїв, облямованих посипаними галькою алеями та буковими живоплотами.