Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Поки машина поволі котилася згори в улоговину, він увімкнув приймача — якраз вчасно, щоб послухати останні новини. А якщо повідомлять, що ситуація на вулицях міста несприятлива, доведеться поїхати манівцями, він ці кружні шляхи знає.

— …поліція звертається по вашу допомогу, — казав диктор. — Учора вранці з лікарні на півночі південного острова зник дванадцятирічний Гяльмар Гальдур. Хлопець одягнений у завелику на нього картату чоловічу куртку й берет кольору беж. Гяльмар страждає на рідкісну хворобу обміну речовин і терміново потребує лікування. У нього потьмарення свідомості, й він не в змозі повідомити, хто він і звідки. Є підстави гадати, що він заляканий, тому поліція просить не йти з ним на контакт. Хто знає щось про перебування Гяльмара протягом останньої доби, нехай зателефонує до поліції за таким номером…

Чоловік пригальмував і мовив уголос:

— Гяльмар Гальдур! — Потім зняв з керма руку й поглянув на сині пучки, куди вп’ялися були зуби. — Усе збігається! А я, ідіот, налякав його ще дужче!

Він з’їхав на узбіччя, дістав з ніші для рукавичок мобільний телефон, зателефонував своєму керівникові й сказав, що на годину затримається на їхню зустріч і чому.

Потому набрав номер поліції.

Від полудня й до самого вечора Тяркс і Гільґард провадили з Ярвен репетиції. Як ступати на балкон, як усміхатись, як махати рукою, як проходити повз людський натовп, що вітає її радісними вигуками й намагається дарувати квіти (натовпом був Рупертус).

— Так наче ти все життя тільки це й робила! — задоволено сказав Гільґард по трьох годинах. — Поки ніхто у захваті не схопить тебе за перуку й не стягне її з голови, я не бачу причин, щоб ти провалилася.

— І тоді я витримаю останній іспит на роль? — спитала Ярвен. — Але ж мене й досі ніхто не просив декламувати!

— А й не треба! — відповів Гільґард. — Про всяк випадок мовчатимеш, як риба! Зрозуміла?

Завтра ти не промовиш жодного, жоднісінького слова, навіть якщо пірнеш у натовп. Досить самої усмішки.

Нарешті Ярвен дозволили скинути перуку й черевички та обережно повиймати з очей контактні лінзи. Гільґард і Тяркс пішли з кімнати.

Дівчина дістала мобільний телефон і ввімкнула його. Поки він був вимкнений, надійшло повідомлення.

«Ярвен, люба моя! — писала мама. — Усе це чудово, просто аж не віриться! Сподіваюся, ти, поки будеш принцесою, матимеш справжню насолоду! Я з радістю вже чекаю на твою розповідь, як повернешся додому. Всього тобі найкращого! Мама».

Ярвен поглянула на годинника. Потім набрала номер домашнього телефону. Але слухавки ніхто не брав. Мабуть, на курсах у мами була ще одна група: в суботу люди мають час, і нерідко курси затягуються майже до ночі.

Ярвен знала, що мама не любить, коли на роботі їй у такий час заважають, але Ярвен уже просто урвався терпець. До того ж мама нею запевне пишатиметься.

Вона набрала номер і приставила слухавку до вуха.

— Ваш абонент тимчасово перебуває поза зоною досяжності! — відповів записаний на плівку голос.

Ярвен натисла на кнопку «Завершити виклик» Та вже ж, на курсах мама свого мобільника завжди вимикає! Але ж можна бодай надіслати есемеску, і мама прочитає її після роботи.

«Тепер я, мов крапля води, схожа на принцесу, — написала Ярвен. — І всі кажуть, що я чудово її дублюю. А віце-король такий кумедний! З нетерпінням очікую завтрашнього дня й не дуже боюся. Побачимося завтра ввечері! Ярвен».