Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Нехай наступний рік у твоєму житті стане щасливішим, ніж був минулий! Я зроблю для цього все, що зможу!

На хвилю все тіло в Ярвен, немовби чинячи опір, судомно стислося. Потім вона згадала про те, що їй казав режисер, похилила голову на груди віце-королю й відчула запах дорогої туалетної води після гоління й ретельно дібраного дезодоранту. Запах був приємний, однак до горла їй підступила нудота.

— Досить! — прошипів позаду Больштрем. — Годі! Розходьтеся!

Норлін обережно послабив обійми, ще раз нахилився й поцілував Ярвен у чоло.

— Махайте! — прошипів Больштрем. — Ти теж, Ярвен! Махайте!

Ярвен глибоко вдихнула повітря. Навіщо отак прикидатись? Яке безглуздя!

Унизу їй раділи й махали її піддані, й вона помахала й усміхнулася їм у відповідь.

— А вигляд у неї кращий, ніж був на похороні, — озвався в натовпі чоловік, який того разу, в дощ, саме встиг іще з дружиною на автобус. — Уже не така згорьована й нещасна, навіть засмагла. І кругленька. Поповнішала, це добрий знак. Хоча тоді я й не подумав би, що вона так швидко оговтається.

— Ох, завше ви, чоловіки, такі розумні! — обернулася до нього дружина й грайливо ляснула його прапорцем по руці. — Хіба не бачиш, як добре вони з дядьком ладнають? А ти мені не вірив! — І знов замахала прапорцем над головою.

— Слава Малені! — вигукувала вона. — Слава принцесі Скоґландській!

Згодом, коли вони у відкритому лімузині, з поліцейськими на мотоциклах попереду і в супроводі солдатів у старомодній формі й верхи на конях, повільно проїздили розкішним центральним бульваром крізь радісно збуджену юрбу, Ярвен відчула, як сильно тремтять у неї коліна. Їй уже не вірилося, що вона до кінця витримає на тому балконі, але тепер, у машині, махати рукою і всміхатися було зовсім не важко.

Віце-король сидів поруч, також махав рукою й усміхався. Потім нахилився до неї й сказав:

— Це куди важче, ніж людям здається, чи не так, моя маленька Ярвен? Особливо на початку. Особливо, коли все ще таке нове…

Ярвен кивнула головою. Вона не забула про те, що має мовчати, як риба. Але ж тут, у машині, її запевне ніхто не почує.

— Чому там, на балконі, ви називали мене Маленою? — спитала вона, не кидаючи махати натовпу. — Адже вас, поза всяким сумнівом, ніхто не чув!

Норлін засміявся й відповів:

— Дехто вміє читати з губів! А може, десь навіть сховано мікрофони. Хоча ми, звичайно, кругом усе обшукали. Будь певна, унизу там десь стояли люди, котрі розшифровували кожнісіньке слово, яке я тобі казав.

За поворотом праворуч раптом вигулькнув гурт темноволосих зі своїми прапорами. Поліцейські спробували відтіснити їх і відібрати транспаранти, поки їх не побачила Ярвен. Але транспарантів було дуже багато. Принаймні кілька з них вона, перше ніж їх повихоплювали поліцейські, таки встигла прочитати. «Слава Малені!» — стояло на одному. «Геть дискримінацію півночі!» — було написано на іншому. Ярвен намагалася пригадати, що таке дискримінація, але на думку їй так нічого й не спало. Ще на двох транспарантах вона прочитала: «Малена — захисниця прав північного острова!» і «Геть зратника!» Ярвен уявлення не мала, про якого зрадника йдеться, але те, що слово було написане з помилкою, помітила відразу.

— Не звертай уваги, махай! — прошепотів Норлін. (Ярвен не зрозуміла, чому він сказав: «Не звертай уваги!») — Більшість із них — незлобиві люди! Ну, ось, ми вже й проскочили! — Відкинувшись на спинку сидіння, він глибоко вдихнув і видихнув повітря. Потім, ніби бажаючи щось пояснити, додав: — Обережність не завадить. Ніколи не знаєш, чи немає серед них одного такого…

Цієї миті метрів за тридцять попереду з натовпу вихопилась якась щуплява постать і, пригнувшись, блискавично прослизнула попід руками в поліцейських.