Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Молодий поліцейський востаннє рвучко перевів каретку друкарської машинки ліворуч і, з деренчанням прокручуючи валика, витяг з неї папір.

— Жодних коментарів, — кинув він. У такі хвилини свою роботу він любив.

— Сподіваюся, то не… Адже це не пов’язано з юною принцесою? — спитав селянин. — З нею ж бо нічого не сталося?

Молодий поліцейський, немовби вибачаючись, стенув плечима і ще раз привітно сказав:

— Жодних коментарів. Хоч сам я з дорогою душею б…

Селянин кивнув головою і розчаровано промовив:

— Розумію. Але як тільки ви щось… Я маю на увазі, ви ж не забудьте, хто вам оце підказав…

— Ми вам дамо знати, — відповів поліцейський і підтяг ближче до себе телефонний апарат. — А тепер я мушу попросити у вас пробачення.

Зненацька у ньому прокинулося передчуття, що незабаром він дістане підвищення на службі.

Надворі Ярвен футбольнула ногою зіжмаканого паперового мішечка від булочок, потім ще раз і ще. Мішечок опору не чинив, і Ярвен так захопилася ним, що мало не перечепилася й не впала.

Вона могла б і взагалі не питати дозволу. Он решта дівчат теж не питалися в своїх матерів, чи можна їм піти пополудні на кастинг. Не питалися, бо надворі ще ж не темно. Бо поруч — десятки інших дівчат (а може, й хлопців), тож нічого такого не станеться. Коли той відбір на ролі проходить не в якійсь там темній задній кімнаті, не в якомусь непристойному кублі, не десь на задвірках, а простісінько (й мало не на подив усім) у Реперовому готелі — найстарішому готелі в місті, де люди святкують конфірмації, дні народження дітей, у напівпідвальній залі грають у кеглі…

А крім того, мама повелася з нею теж не почесному. Ніхто не має права цілком серйозно стверджувати, нібито всі кінофільми загалом вульгарні, — навіть така людина, як мама, хто стилю й формам поведінки надає надзвичайно великого значення. Увечері, коли вона, попрацювавши зі своєю клієнткою, повернеться додому, Ярвен їй так і скаже. А хто ж ото вечорами частенько бігає до відеотеки й позичає фільми — такі нудні, що Ярвен під них просто засинає?

— Усього вона боїться, — промурмотіла Ярвен. — Виховує доньку без чоловіка й усього боїться.

Те, що всі кінофільми мама вважає вульгарними, тут ні до чого, це лише приключка. Просто мама всього боїться, тим-то й не хоче, щоб Ярвен пішла на кастинг. І це серед білого дня, коли туди зібралася йти половина класу! Звісно, Тіниним батькові й матері ніхто не давав права так говорити. Та все ж вони мали рацію.

— А вона цього навіть не розуміє! — сердито промурмотіла Ярвен. — І нівечить мені все життя, щодо цього Тіна таки правду каже.

Ярвен підвела погляд і просто перед собою побачила Реперів готель. Ні, вона прийшла сюди не навмисно, це сталося несподівано навіть для неї самої. А мама про це ніколи й не довідається, адже Ярвен ніякої ролі у фільмі однаково не одержить. Куди вже їй, коли на роль претендуватиме сама Тіна з її блакитними очима й білявим волоссям!

Вона нерішуче прочинила двері до вестибюля. Решта дівчат, певна річ, тим часом уже побували вдома, прийняли душ і підфарбувалися. Тільки вона, Ярвен, припхалася сюди в лахмітті, в якому ходить до школи, з мармизою, з якою ходить до школи, і навіть трохи впріла й трохи стомлена.

Але ж ішлося зовсім не про те, щоб одержати роль. Ішлося зовсім про інше.

— Знайдіть! — гримнув Больштрем. — Знайдіть мені того хлопця! Поки що він — перша ниточка, яку ми маємо. Перша і єдина! Тільки не здіймайте надто багато галасу, пресу тримайте від цього якомога далі. Діяти непомітно — ось яким має бути наше гасло.

Норлін кивнув головою й додав: