Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Чоловік сів на соковиту зелену траву, прихилився спиною до нерівного, нагрітого на сонці кам’яного муру й задивився на долину. У небі пропливали самі білі, наче вата, а знизу — попелясті мари, кидаючи на землю лапасті потворні тіні, які то там, то там на мить надавали краєвиду похмурого, загрозливого вигляду.

Селянин видобув з кишені сорочки торбинку з тютюном, папір і зробив самокрутку. На другому боці долини тінь від хмари саме пропливла над вежами школи, і сонце викресало на шкільних шибках червонуваті блискітки. На дорозі, що вела через гору, не видно було жодної машини; складалося враження, ніби та стара будівля стоїть пусткою. Та коли вітер повертав з її боку, — селянин про це знав, — то навіть звідси, здалеку, чути було дівчачі голоси, сміх і вигуки, а часом і пронизливий свисток учителя.

Чоловік знов відкинувся спиною на мур, глибоко затягся димом і заплющив очі. Учора картина тут була зовсім інша — така, що сьогодні вранці селянин навіть не забув прихопити з собою польового бінокля. Учора на тій дорозі цілісінький день панував жвавий рух. Якщо він не помиляється, то машини там снували поліцейські, а ось санітарної не було жодної. Виходить, поліцію в цей глухий закутень привів не нещасливий випадок. На мить у селянина навіть промайнула була думка, чи не виникла яка небезпека з півночі, з боку протоки Зунд, адже звідси до неї палицею кинути. Але ж тоді про це повідомило б телебачення. І в який-небудь злочин йому теж не вірилося. Та школа мала якнайкращу славу, в ній училася навіть юна принцеса.

— Аби лиш то було не через юну принцесу! — пробурмотів селянин і розплющив очі. — Аби лиш не… — І, не доказавши, змовк.

На другому боці долини, багато нижче від школи, в малинових заростях щось ворушилося.

Чоловік мацнув рукою біля себе по землі, де цілісінький день пролежав без потреби польовий бінокль. У нього ще вчора закралася підозра, що внизу, в заростях, хтось ховається. Кілька разів йому навіть здалося, ніби там щось ворушиться, але здалеку, та ще простим оком розгледіти, що то таке, було важко.

Він приставив до очей бінокля й пошукав те місце. Дерева розпливлись і з запаморочливою швидкістю промайнули мимо, далі — стіни, аж ось нарешті й зарості.

Селянин аж присвиснув крізь зуби.

— Хлопець! — буркнув він.

На тому була картата, трохи бахмата куртка й бежевий берет. Скидалося на те, що в малинових заростях хлопець улаштував собі лігвище: на землі лежала бура ковдра й усілякий дріб’язок, розгледіти який з такої відстані було важко навіть у польовий бінокль.

— Непогано влаштувався!

Чоловік пригадав, як десятки років тому й сам, ще хлопчиком, утік був із дому й кілька днів переховувався в тому самому місці. Його батько розмовляти багато не любив, і ось одного разу, коли цьому селянинові було ще років тринадцять-чотирнадцять, йому набридло щодня терпіти побої, і він надумав податися світ за очі.

Селянин нишком засміявся й промурмотів:

— Ти теж повернеш іще голоблі, шибайголово! — І знову навів бінокля на хлопця.

Попід самісінькими заростями протікав струмок, а тепер, коли почала пристигати малина, там нікому й голод уже не загрожував. І все ж селянин добре пам’ятав, як тоді вже за кілька днів мусив повернутися додому — вистачило навіть першої дощової ночі. Проте хоч йому й довелося знову терпіти побої й відмовитись від мрії про широкий світ, ота його коротка втеча, зрештою, не минула намарно. Після неї ляпаси й кулаки траплялися вже рідше і навіть стали, як йому здавалося, не такі дошкульні.

— Сподіватимемося, шибайголово, що й з тобою буде те саме, — знову пробурмотів селянин і відклав бінокля.

Потому востаннє затягся самокруткою, роздушив її підбором у пухкому ґрунті, а недокурка сховав до кишені штанів. Ще годинку чи, може, дві, й у нього вже довго не болітиме голова за цю загорожу.

Уже коли чоловік рушив додому, до свого двору, він раптом похопився й націлив бінокля на малинові зарості ще раз. Ану ж той хлопець має щось спільного з поліцейськими машинами? Ану ж він заліз у чийсь дім, когось обікрав або, чого доброго, прибився сюди десь із півночі й напав на школу, чи ще тільки збирався на неї напасти, чи вистежує тут юну принцесу?..

У біноклі знову з’явилися кущі, але тепер серед них уже нікого не було.

Селянин вихопив з кишені мобільний телефон. Потому сховав його. Зрештою, не варто відразу знімати на ноги поліцію лише через те, що на очі йому трапився хлопець, який утік з дому чи просто надумав пошукати пригод і кілька днів побути на самоті.